Читаем Аеропорт полностью

Томлінсон мав на меті взяти інтерв’ю у Джо Патроні, а потім і в екіпажу Рейсу Два «Транс Америки». Екіпаж — і Патроні, без сумніву, — стали героями за якісь години. Драматична історія поневірянь рейсу та його порятунку, підозрював Мел, затьмарить його власні заяви на більш приземлену тему проблем та вад аеропорту.

Хоча, можливо, не зовсім. Томлінсон, з яким Мел поділився думками, був уважним розумним репортером, який міг пов’язати сьогоднішню драму з настільки ж серйозним далекосяжним поглядом.

«Боїнг-707» «Аерео-Мехікан», наскільки Мел бачив, уже відводили геть. Літак здавався неушкодженим, але його, без сумніву, спершу помиють та ретельно перевірять перед тим, як він продовжить свій перерваний політ до Акапулько.

Вервиця службового транспорту, яка залишалася біля літака під час його випробувань болотом, тягнулася позаду.

У Мела не було особливих причин, щоб і самому не поїхати. Так він і зробить — за якусь мить; але вдруге за сьогодні він відчув ту самотність льотного поля, його близькість до певної частини авіації, стимул до роздумів.

Саме тут, кілька годин тому, пригадав Мел, у нього з’явилося передчуття, що події рухаються до катастрофічного кінця. Що ж, певною мірою так і трапилося. Катастрофа сталася, хоча завдяки фортуні вона не закінчилася трагедією, а відповідальність — чи її відсутність — не впала безпосередньо на об’єкти аеропорту.

Але до катастрофи міг бути залучений аеропорт; і аеропорт міг своєю чергою призвести до повного краху — через невідповідності, які Мел передбачив та старався, хоча й намарно, виправити.

Бо аеропорт Лінкольна був застарілий.

Мел це знав, незважаючи на хороше керівництво та блискуче скло і хром; попри щільний повітряний рух, рекордні обсяги пасажирів, ніаґару авіавантажів, очікуване зростання у всіх сферах та хвалькувату назву «Авіаційне перехрестя світу».

Аеропорт був застарілий, тому що — як складалося так часто за короткі шість десятків років сучасної історії авіації — повітряний прогрес затьмарив усі передбачення. Вкотре пророкування експертів виявилися хибними, а нереальні думки фантазерів — навпаки.

Так було і тут, і всюди.

По всій країні, по всьому світу одна й та сама історія. Багато говорилося про зростання авіації, її потреби, наближення вдосконалень у повітрі, які принесуть найдешевший в історії людства спосіб пересування для людей та речей, можливості, які це давало народам світу, краще пізнати одне одного, в мирі, й торгувати вільніше. Хоча на землі — порівняно з розміром проблем — зроблено було мало.

Що ж, один голос нічого не змінить, але кожен голос, який говорить зі знанням та переконанням, ставав у пригоді. За минулі кілька годин до Мела дійшло — він не був певен чому та як, — що він збирається продовжити виступати, як робив це сьогодні, як не робив уже давно перед тим.

Завтра — чи радше сьогодні вдень — він почне, зібравши на ранок понеділка позачергове спеціальне засідання комісії з питань аеропорту. Коли комісія зустрінеться, він закличе до негайного зобов’язання побудувати нову ЗПС, паралельну смузі три-нуль.

Сьогоднішній досвід посилив, як ніщо інше, аргументи за підвищення пропускної здатності ЗПС, про яке Мел говорив уже давним-давно. Але цього разу він був рішуче налаштований боротися до кінця — прямими різкими словами, попередженнями про катастрофу, якщо безпека громадян спиратиметься тільки на пустопорожні обіцянки, а життєво необхідні робочі потреби будуть проігноровані чи відкладені в довгу шухляду. Він проконтролює те, щоби преса та громадська думка стояли на його боці — щоби був тиск, який політики з міста зрозуміють.

Після нових злітно-посадкових смуг потрібно буде підтримувати нові проєкти, про які зараз тільки говориться та на які сподіваються; серед них — цілком новий термінал та комплекс смуг; більш творчий підхід до організації наземного потоку людей і вантажів; менші супутні поля для повітряних суден з вертикальним та коротким зльотом, які скоро ввійдуть в експлуатацію.

Аеропорт Лінкольна або ввійшов у реактивну еру, або ні; якщо так, то він мусить розвиватися відповідно до вимог сучасності.

Річ була не в тому, подумав Мел, що аеропорти нібито є якимсь привілеєм чи міською розкішшю. Майже всі вони самодостатні, давали прибуток та велику кількість робочих місць.

Не всі битви у прогресі між небом та землею закінчаться перемогою; так було завжди. Але деякі були під силу, і дещо зі сказаного та зробленого тут — через Мелову позицію в керівництві аеропорту — може перейти на національну, навіть міжнародну арену.

Якщо так, тим краще! Один англійський поет, Джон Донн, пригадав Мел, якось написав: Немає людини, що була б як острів, сама по собі; кожна людина — грудка землі, часточка суходолу[233]. Аеропорт — це також не острів; ті, хто називають себе «Міжнародним», повинні мислити таким чином, щоб виправдовувати своє ім’я. Можливо, працюючи з іншими, Мел міг би показати, як це зробити.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века