Аеропорт

Ще значнішу роль відіграє авіакомерція. Перевезення вантажів повітрям, що вже сягало гігантських обсягів, приречене на ще більше зростання. Нові, величезні реактивні літаки, що вийдуть на службу на початку 1970-х, стануть найшвидшими та найдешевшими засобами перевезення в історії людства; через десятиліття морські судна можуть стати експонатами музеїв із сухими доками, їх виштовхнуть із бізнесу так само, як пасажирські літаки усунули у свій час «Королеву Мері» та «Королеву Елізабет»[63]. У результаті ми можемо отримати нову, світову торгову каравелу, яка принесе багатство націям, що зараз перебувають на межі зубожіння. З технологічної точки зору, нагадав Мел своїй аудиторії, повітряні сегменти авіації пропонують усе це, і навіть більше, ще за життя людей середнього віку.

Однак, продовжив він, поки авіадизайнери з мрій плетуть тканину реальності, наземні служби залишаються значною мірою продуктом недалекоглядності або необдуманого поспіху. Аеропорти, системи злітно-посадкових смуг і термінали обладнані для вчорашнього дня, з незначними резервами на завтра — якщо такі взагалі є; те, що на землі не зауважують або ігнорують, з небаченою швидкістю прогресує в авіації. Аеропорти обладнують по частинах, окремішньо, в кожному місті по-своєму, й часто без особливої уяви. Зазвичай надто багато коштів витрачають на гарні термінали й надто мало на робочі зони. Не існує координованого високотехнологічного планування — ні національного, ні міжнародного.

На місцевих рівнях, де політики байдуже сприймають проблеми наземного доступу до аеропортів, ситуація така ж, якщо не гірша.

«Ми пробили звуковий бар’єр, — оголосив Мел, — але не земний».

Він перерахував окремі галузі досліджень та закликав до міжнародного планування авіації на землі — ініціатором якого повинні виступити США, а натхненником — сам президент.

Промова викликала бурхливі овації та широкий резонанс. Схвально відгукнулись такі різні видання, як лондонський «Таймз», «Правда» та «Волл-стріт Джорнал».

Наступного дня після промови Мела запросили до Білого дому.

Зустріч із президентом минула добре. У приватному кабінеті на другому поверсі Білого дому атмосфера була розслаблена й добродушна. Кеннеді, як зрозумів Мел, поділяв багато його власних ідей.

Згодом були й інші зустрічі, деякі з «мозковими трестами», де були присутні радники Кеннеді, зазвичай тоді, коли Адміністрація розглядала питання авіації. Після кількох таких оказій, з певними неформальними наслідками, Мел став почуватися в резиденції президента як вдома, та був уже не таким враженим, як тоді, коли опинився тут уперше. З часом його стосунки з Кеннеді переросли у приятельські, тож Мел став нарівні з іншими консультантами президента.

Десь через рік після першої зустрічі Кеннеді поцікавився у Мела, що він думає про роботу у Федеральній агенції цивільної авіації[64] (зараз це управління). Десь під час другого терміну Кеннеді, який, як усі припускали, буде автоматичним, тодішній адміністратор ФУЦА, Гелебі[65], дістане іншу посаду. Що Мел думає про те, аби зсередини здійснити деякі заходи, які він обстоював зовні? Мел відповів, що це справді вельми цікаво. Він пояснив, якщо йому зроблять таку пропозицію — відповідь буде ствердна.

Ця новина просочилась не через Мела, через інших, які дізналися про це згори. Мел був «своїм» — заслуженим членом внутрішнього кола. Його високий престиж зріс іще більше. Рада операторів аеропортів переобрала його президентом. Комісія в його аеропорту проголосувала за щедре підвищення зарплати. Ледь розмінявши третій десяток, він вважався Чайльд Роландом[66] серед авіаційного керівництва.

Через шість місяців Джон Ф. Кеннеді вирушив у свою фатальну подорож до Техасу.

Як і інші, Мел спочатку був приголомшений, а пізніше плакав. І тільки згодом він усвідомив, що кулі вбивці зрикошетили в життя інших людей, серед яких і його. Він зрозумів, що втратив статус «свого» у Вашинґтоні. Наджиб Гелебі, між іншим, справді покинув ФУЦА — став старшим віцепрезидентом «Пен Американ», — але Мел не дістав його місця. На той час розподіл сил змінився, вплив спав. Мелове ім’я, як він пізніше дізнався, навіть не значилося в короткому списку посад ФУЦА в президента Джонсона.

Мелів другий президентський термін в РОА минувся без якихось особливих подій, та інший молодий чоловік прийшов йому на заміну. Подорожі до Вашинґтона припинилися. Появи на публіці обмежилися місцевим рівнем, але певним чином таку зміну він сприйняв з полегшенням. Обов’язків в аеропорту Лінкольна побільшало, оскільки повітряний рух розрісся до небачених обсягів. Він напружено зайнявся плануванням, також докладаючи зусиль, щоб переконати комісію з питань аеропорту в своїй правоті. Мав багато над чим подумати, включно з проблемами вдома. Його дні, тижні, місяці сповнилися подій.

Однак відчуття, що він втратив і час, і можливість, залишилося. Інші знали про це. Якщо не станеться нічого серйозного, припускав Мел, його кар’єра може продовжуватись і врешті закінчитися саме там, де вона зараз.