Читаем Аеропорт полностью

Уперше Сінді завагалася. Тоді обережно сказала:

— А яка різниця? Зараз не час для дурних запитань. — Мелові захотілося вголос розсміятися. Сінді не знає. Як і зазвичай, вона вибрала попрацювати заради благодійності через тих, хто був залучений до організації, а не тих, на кого ця благодійність спрямовувалась.

Він злорадно продовжив:

— То скільки листів ти очікуєш отримати після цього вечора?

— Не розумію, про що ти.

— Ще й як розумієш.

Щоб опинитися в списку розгляду до «Світського календаря», нова претендентка потребувала вісім поручительських листів від людей, чиї імена вже там були. Під час останнього підрахунку, про який Мел чув, Сінді вже зібрала чотири.

— Господи, Меле, якщо ти щось бовкнеш — сьогодні чи якогось іншого разу…

— Листи будуть безкоштовні чи ти за них заплатиш, як за минулі два? — Він усвідомлював, що зараз має перевагу. Таке траплялося досить рідко.

Сінді обурилася:

— Що за брудна заява? Неможливо купити собі шлях до…

— Херня! — відказав Мел. — Я отримую ті скасовані чеки з нашого спільного рахунку. Пам’ятаєш?

Запанувала тиша. Тоді тихим, хижацьким голосом Сінді заговорила:

— Послухай мене! Тобі краще сьогодні тут бути, і то швидко. Якщо не приїдеш або якщо приїдеш та осоромиш мене своїми заявочками, які тільки-но озвучив, це буде кінець. Ти мене зрозумів?

— Не зовсім упевнений, — тихо відповів Мел. Інстинкт підказував йому: щойно настала важлива мить для них обох. — Мабуть, тобі краще чітко пояснити, що ти маєш на увазі.

Сінді парирувала:

— Сам здогадайся.

І повісила слухавку.

Дорогою з паркінгу до кабінету Мелова лють все кипіла й зростала. Гнів завжди охоплював його не так швидко, як Сінді. Він був із тих, хто повільно займається. Та зараз Мел увесь палав.

Він був не зовсім упевнений в тому, на що спрямований цей гнів. Значна частина була націлена на Сінді, та були також й інші чинники: його професійна неспроможність, як йому здавалося, ефективно підготуватися до нової ери авіації; удавана неможливість вселяти іншим свої думки; невиправдані високі надії. Якимсь чином, подумав Мел, його особисте і професійне життя стали подвійним свідченням невідповідності. Його шлюб ледь тримався, якщо точніше, скоро розпадеться; і якщо це станеться — він підведе і своїх дітей також. Водночас в аеропорту, де він відповідає за тисячі людей, всі намагання Мела і спроби переконання провалилися й досі жодним успіхом не увінчувались. Високі стандарти, над якими він працював, постійно руйнувалися.

Дорогою до адміністративного антресольного поверху він не зустрів жодного знайомого. Тим краще. Якби з ним хтось заговорив, яке б запитання не поставили, Мел би огризнувся, та й по всьому. В кабінеті він скинув із себе важкий верхній одяг на підлогу. Прикурив цигарку. Вона мала гострий присмак, тож він загасив її. Підходячи до столу, Мел усвідомлював, що біль у нозі повернувся з новою силою.

Вечорами — здавалося, зовсім нещодавно, — коли стопа боліла, Мел ішов додому, де Сінді наполягала на тому, щоб він розслабився. Спочатку приймав гарячу ванну, тоді лежав долілиць на ліжку, а вона масажувала йому спину та шию прохолодними міцними пальцями, доки біль не відступав. Звісно, неможливо було собі зараз уявити, щоб Сінді зробила щось таке знову; та навіть якби так сталося, він сумнівався, що це допомогло б. Комунікацію можна втратити не тільки словесну.

Сидячи за столом, Мел обхопив голову руками.

Як і перед тим, на льотному полі, він здригнувся. Тоді в тиші кабінету раптово озвався телефонний дзвінок. Якусь мить Мел ігнорував його. Задзвонили знову, й Мел зрозумів, що то червоний телефон сигналу тривоги на стійці біля столу. Двома широкими кроками він подолав відстань до нього.

— Бейкерсфелд на зв’язку.

Він почув клацання та підтвердження інших людей, які піднімали слухавки.

— Це авіадиспетчерська служба, — почувся голос керівника польотів. — У нас повітряна надзвичайна ситуація третьої категорії.

9

Кіт Бейкерсфелд, брат Мела, відсидів третину своєї восьмигодинної зміни в диспетчерському залі керування повітряним рухом.

На радіолокаційне керування сьогоднішня буря мала значний вплив, хоча не прямо фізичний. Сторонньому спостерігачеві, подумав Кіт, якому бракує знань про складну історію, яку показувала конгломерація індикаторів радіолокаторів, могло здатися, що буря, яка нуртує одразу ж за стіною, насправді перебуває за тисячі миль звідси.

Зал керування повітряним рухом розміщувався у диспетчерській вежі, на поверх нижче від вкритої склом фортеці — кабіни вишки, — звідки вже авіадиспетчерська служба керувала рухом повітряних суден на землі та в найближчому повітряному просторі. Юрисдикція їхньої секції радіолокації поширювалася за межі аеропорту, тож диспетчери радіолокаційного контролю обслуговували простір між місцевим і найближчим районним центром керування повітряним рухом. Районні центри — що зазвичай були далеко від аеропортів — контролювали головні магістральні авіатраси та повітряний рух, що через них проходив.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века