Аеропорт

— Я повернув би «Юнайтед-284» праворуч, доки не буде ешелонування за висотою з «Могавком».

Кіт кивнув і натиснув на кнопку мікрофона:

— «Юнайтед-284», я «Вашинґтон-центр». Праворуч курс нуль-шість-нуль.

Протріскотіла негайна відповідь:

— «Вашинґтон-керування», я «Юнайтед-284». Вас зрозумів; нуль-шість-нуль. — За багато миль, високо в чистому яскравому сонячному сяйві, поки пасажири куняли або читали, потужний елегантний літак заходив на плавний контрольований поворот. На екрані індикатора радіолокатора яскрава зелена позначка пів дюйма[125] завширшки, що була «Юнайтедом-284», почала рухатися в новому напрямку.

Під робочою зоною розміщувалась кімната, відведена під ряди стелажів з невсипущими магнітофонами, які записували радіообмін між землею та повітрям — для подальшого відтворення за потреби. Тут зберігали розмови з усіх робочих місць у диспетчерському залі. Старші диспетчери періодично уважно прослуховували деякі плівки. Якщо процедура була проведена з помилками, диспетчеру про це повідомляли; проте жоден диспетчер не знав наперед, коли саме його запис радіообміну візьмуть на аналіз. На дверях кімнати з магнітофонами висіло похмуре гумористичне нагадування: «Старший Брат слухає».

Ранок повільно минав.

Періодично з’являвся Перрі Янт. Він досі наглядав за обома місцями й затримувався достатньо надовго, щоб оцінювати поточну ситуацію з повітряним рухом. Те, що він бачив, здається, задовольняло його, тож позаду Кіта він проводив менше часу, ніж з іншим диспетчером, у якого, начебто, виникало кілька проблем. До середини ранку щільність повітряного руху дещо ослабла; вона відновиться знову перед обідом. Близько 10:30 Кіт Бейкерсфелд помінявся місцями з Джорджем Воллесом. Стажист тепер опинився перед екраном індикатора, а Кіт спостерігав за ним. Зрештою він зрозумів, що немає сенсу втручатися; молодий Воллес доводив, що він достатньо компетентний та пильний. Кіт розслабився, наскільки йому дозволяли умови.

Він знав, що між десятою й одинадцятою мусить сходити в туалет. За останні місяці пережив кілька нападів шлункового грипу; тепер підозрював, що почався ще один. Кіт подав знак Перрі Янту та звернувся до нього.

Старший диспетчер кивнув.

— Джордж як, справляється?

— Як ветеран своєї справи, — сказав Кіт достатньо голосно, щоб Джордж почув.

— Я триматиму все під контролем, — сказав Перрі. — Можеш іти, Кіте.

— Дякую.

Кіт поставив підпис у реєстраційному журналі сектору та відзначив час, коли відійшов з робочого місця. Перрі нашкрябав свої ініціали в наступному стовпчику журналу, беручи відповідальність за Воллеса. За кілька хвилин, коли Кіт повернеться, вони цю процедуру повторять.

Коли Кіт Бейкерсфелд покинув диспетчерський зал, старший диспетчер вивчав екран індикатора, злегка стискаючи плече Джорджа Воллеса.

Вбиральня була поверхом вище; матове скло у вікнах пропускало трохи яскравого денного світла. Коли Кіт закінчив і освіжився водою, то підійшов до вікна й відчинив його. Він хотів знати, чи погода й досі така чудова, як і тоді, коли він прибув на роботу. Так і було.

З вікна на задньому фасаді будівлі він бачив — поза службовою зоною — зелені луги, дерева та польові квіти. Тепер було спекотніше. Навколо сонно дзижчали комахи.

Кіт стояв і видивлявся перед собою, усвідомлюючи, з якою нехіттю доведеться покинути це бадьоре сонячне проміння й повернутися до мороку диспетчерського залу. Він пригадав, що вже інколи мав подібні почуття — мабуть, аж надто часто; чесно кажучи, його більше турбувала не темрява того приміщення, а психічна напруга. Був час, коли він легко її переносив, якою б вона не була. Проте нині ситуація була саме такою, й часто Кітові доводилося свідомо змушувати себе дивитися їм в обличчя.

Доки Кіт Бейкерсфелд стояв біля вікна й розмірковував, реактивний «Боїнг-727» компанії «Норзвест Орієнт»[126], що йшов маршрутом із Міннеаполіса-Сент-Пола, наближався до Вашинґтона. Стюардеса на борту схилилася над літнім пасажиром. Його обличчя набуло попелястого відтінку; говорити він, здавалося, не може. Стюардеса подумала, що в нього стався або саме відбувався серцевий напад. Вона поспішила до кабіни екіпажу. За кілька секунд, діючи згідно з розпорядженнями командира, другий пілот «Норзвесту» попросив у Вашинґтонського ЦКПР дозволу на екстрену посадку, пріоритетно у Вашинґтонському національному аеропорту.