Аеропорт

Схожі ситуації траплялися по кілька разів на день; під час поганої погоди таке могло траплятися по кілька разів на годину. Інколи було одразу кілька надзвичайних ситуацій, тож авіадиспетчери називали їх за номерами — НС-один, НС-два, НС-три.

В конкретно цій ситуації, як і завжди, Перрі Янт — спокійно та вміло — реагував з досвідченою майстерністю. Працюючи з іншими авіадиспетчерами з секторної групи, він координував надзвичайні заходи рівним голосом, щоб з його тону жоден сторонній слухач не здогадався, ніби якась надзвичайна ситуація взагалі є. Інші літаки не чули передачу рейсу «Норзвест», якому наказали перемкнутися на окрему радіочастоту.

Все йшло добре. Літак «Норзвест» стабільно дотримувався маршруту і знижувався. За кілька хвилин ця надзвичайна ситуація закінчиться.

У такій напрузі Перрі Янт навіть знаходив час, щоб метатися між двома сусідніми робочими місцями — які зазвичай потребували неподільної уваги, — щоб перевірити, як справи у Джорджа Воллеса. Усе наче було гаразд, хоча Перрі знав, йому буде спокійніше, коли повернеться Кіт Бейкерсфелд. Він кинув швидкий погляд на двері. Кіт не з’являвся.

Сам же Кіт — який досі стояв перед відчиненим вікном, який і досі роздивлявся заміську місцевість Вірджинії, — згадував Наталі. Він зітхнув. Останнім часом між ними виникали непорозуміння, спричинені його роботою. Були точки зору, які його дружина не хотіла або не могла поділяти. Наталі турбувалася за Кітове здоров’я. Хотіла, щоб він покинув авіадиспетчерську службу; звільнився та знайшов собі якусь іншу роботу, поки ще лишалися хоч якась частина його молодості та більша частина здоров’я. То було помилкою, тепер усвідомлював Кіт, ділитися своїми сумнівами з Наталі, описувати, що на його очах відбувалося з іншими диспетчерами, які від роботи передчасно старіли та кволішали. Наталі неабияк стривожилась, хоча, можливо, ця тривога мала сенс. Але на те, щоби покинути роботу, перекреслити роки навчання й досвіду, потрібні були серйозні роздуми; роздуми, які Наталі — чи й будь-якій іншій жінці, як йому здавалося, — було важко осягнути.

Над Мартінсбурґом, штат Західна Вірджинія, — за якихось тридцять миль[128] на північний захід від Вашинґтонського центру керування — приватний чотиримісний «Біч Бонанза»[129] на висоті семи тисяч футів[130] покидав авіатрасу B166 та виходив на авіатрасу B44. Маленький «Біч Бонанза», який можна було візуально розпізнати за V-подібним хвостом, летів з крейсерською швидкістю[131] 15 миль на годину[132], а його місцем призначення був Балтимор. На борту перебувала сім’я Редфернів: Ірвінґ Редферн, консалтинговий інженер-економіст, його дружина Мері та двоє дітей — десятирічний Джеремі та дев’ятирічна Велері.