Аеропорт

Та все одно… окрім якщо ти безрозсудний чи недбалий — а більшості авіадиспетчерів такого не дозволяла сама суть роботи, — іншого виходу не було. Тож він не звільниться, вирішив Кіт. Варто ще раз поговорити з Наталі; настав час їй змиритися з тим, що, на щастя чи на жаль, немає часу щось міняти. Наразі він не мав наміру нерозважливо братися за пошуки іншого способу життя.

Насправді пора вже повертатися. Глянувши на годинник, Кіт винувато зауважив, що минуло вже майже п’ятнадцять хвилин, відколи він покинув диспетчерський зал. Частину цього часу він відвів на мріяння — чим займався рідко, й, очевидно, це все заколисливий вплив літнього дня. Кіт зачинив вікно й поквапливо рушив до головного диспетчерського залу.

Високо над округом Фредерік, штат Меріленд, лейтенант Ніл спрямував угору свій «Ті-33» Національної гвардії. Ніл закінчив трохи недбалу перевірку та не побачив жодного повітряного судна. Тепер, почавши першу петлю та повільну бочку, він відправив навчально-тренувальний літак у круте пікірування.

В диспетчерському залі Кіт Бейкерсфелд одразу відчув прискорений темп роботи. Гул голосів посилився, відколи він пішов. Коли він проходив повз інших диспетчерів до свого робочого місця — як раніше цього ранку, — вони були надто зайняті, щоб підняти голови. Кіт нашкрябав підпис у реєстраційному журналі сектору та вказав час, а тоді став позаду Джорджа Воллеса, вдивляючись в обстановку, даючи очам пристосуватися до напівтемряви, що різко контрастувала з яскравим сонячним світлом зовні. Джордж пробурмотів: «Привіт!», а тоді продовжив передавати літакам інструкції радіозв’язком. За кілька секунд, коли Кіт ознайомиться з обстановкою, він звільнить Джорджа і займе його місце. То, мабуть, було хорошою практикою для стажиста, помислив Кіт, попрацювати самотужки якийсь час; це додасть йому впевненості. З консолі сусіднього сектору Перрі Янт помітив повернення Кіта.

Кіт вивчав індикатор радіолокатора та його рухливі цятки світла — повітряні «цілі», які Джордж був розпізнав, а тоді відзначив маленькими рухомими позначками на екрані. Краєм ока Кіт помітив яскраву зелену цятку без позначки. Він різко запитав Джорджа:

— Що то за рух біля «Біч Бонанза-403»?

Лейтенант Ніл закінчив першу петлю та повільну бочку. Знову піднявся до п’ятнадцяти тисяч футів, і досі перебуваючи над округом Фредерік, хоча вже трохи далі на південь. Він вирівняв реактивний «Ті-33», а тоді різко опустив ніс і почав пікірування для другої петлі.

— Який рух?.. — Очі Джорджа Воллеса простежили за поглядом Кіта на індикатор радіолокатора. Він хапнув ротом повітря; а тоді видушив з себе: — О Господи!

Одним швидким рухом Кіт вирвав навушники в Джорджа та відштовхнув його вбік. Кіт різко відкрив перемикач частоти, вгатив по кнопці передачі:

— «Біч Бонанза ЕнСі-403», я «Вашинґтон-центр». Ліворуч від вас нерозпізнаний борт. Негайно праворуч!

«Ті-33» Національної гвардії перебував у нижній точці пікірування. Лейтенант Ніл потягнув за колонку штурвала, а тоді на повній потужності почав швидко круто набирати висоту. Просто над ним у крейсерському режимі авіатрасою B44 летів невеличкий «Біч Бонанза», в якому був Ірвінґ Редферн із сім’єю.

У диспетчерському залі… затамувавши подих… в тиші… щосили молячись… вони спостерігали за наближенням яскравих зелених точок.

Радіо вибухнуло радіошумом.

— «Вашинґтон-центр», я «Біч…» — Передача різко припинилася.