Аеропорт

Ірвінґ Редферн був консалтинговим інженером-економістом, компетентним льотчиком-аматором. На жаль, не професіоналом. Пілот авіакомпанії, діставши таке повідомлення від Вашинґтонського центру, негайно повернув би різко праворуч. Він би відчув невідкладність у голосі Кіта, зреагував би, не вирівнюючи літак, не підтверджуючи прийому, не — до певного моменту — ставлячи запитань. Пілот авіакомпанії проігнорував би всі незначні наслідки, окрім вирішальної необхідності уникнути небезпеки неподалік, на яку безпомилково вказувало повідомлення ЦКПР. Позаду нього, в пасажирському салоні, могла розлитися гаряча кава, розсипатись їжа, хтось дістати незначну травму. Пізніше це могло б потягнути за собою скарги, вибачення, звинувачення, навіть розслідування Ради громадянської авіації. Але — з повсякденною удачею — всі залишилися б живі. Швидкі дії були цьому запорукою. Вони б урятували і сім’ю Редфернів.

Пілоти авіакомпаній звикли за роки тренування та практики до швидких, точних рефлексів. Але не Ірвінґ Редферн. То був ретельний, навчений чоловік, який звик думати перед тим, як діяти, а також дотримуватися відповідних приписів. Його першою думкою було підтвердити повідомлення Вашинґтонського центру. Таким чином він втратив дві-три секунди — увесь час, що в нього був. «Ті-33», що вилітав угору зі своєї петлі, врізався в лівий бік «Біч Бонанзи» Редфернів, відірвавши ліве півкрило єдиним скреготливим ударом. Смертельно ушкоджений «Ті-33» ненадовго продовжив вертикальний політ, поки його передній відсік не розсипався на шматки. Ледве усвідомлюючи, що відбувається — він тільки на мить краєм ока помітив інший літак, — лейтенант Ніл катапультувався та почекав розкриття парашута. Внизу безконтрольний «Бічкрафт Бонанза», що шалено крутився з сім’єю Редфернів всередині, стрімко наближався до землі.

Руки Кіта трусилися, коли він спробував знову.

— «Біч Бонанза ЕнСі-403», я «Вашинґтон-центр». Ви мене чуєте?

Біля Кіта Джордж Воллес безгучно ворушив губами. Його обличчя покинули всі кольори.

Вони з жахом спостерігали, як цятки на індикаторі зійшлися в одну, раптово розцвіли, а тоді згасли.

Перрі Янт, усвідомлюючи, що щось не так, підійшов до них.

— У чому справа?

У Кіта пересохло в роті.

— Здається, у нас зіткнення в повітрі.

І тоді це сталося: кошмарний звук, який ті, хто його почули, бажали забути, хоча все одно не могли стерти з пам’яті.

У кріслі пілота приреченого «Біч Бонанзи», що продовжував крутитися, Ірвінґ Редферн — можливо, мимоволі, можливо, в розпачі — натиснув на кнопку передачі свого мікрофона та затис її. Радіозв’язок досі працював.

У Вашинґтонському центрі передача пролунала з панельного гучномовця, який Кіт увімкнув, коли почав свої передачі в умовах надзвичайної ситуації. Спочатку пролунав вибух радіошуму, а тоді низка пронизливих, нестямних, страхітливих криків. Усі голови в диспетчерському залі повернулися до нього. Обличчя поблизу зблідли. Джордж Воллес істерично ридав. Старші диспетчери поспішили зі своїх місць.