Аеропорт

Навіть зараз, думала Сінді, їхній шлюб можна врятувати, якщо обоє сумлінно над цим попрацюють. Суть полягала в тому, чи вони самі цього хочуть? Сінді була переконана, що вона — хоче, якщо Мел погодиться на певні її умови, від яких він, проте, в минулому відмовлявся, і вона дуже сумнівалась, що цей чоловік коли-небудь зміниться настільки, наскільки їй би хотілося. Однак якщо жодних змін не буде, подальше спільне життя в тому ж форматі буде нестерпним. Останнім часом не допомагала навіть розрада в сексі, яка колись компенсувала всі розбіжності. Щось пішло не так і в цій сфері, хоча Сінді не була певна, що саме. Мел досі збуджував її в сексуальному плані; навіть зараз самої думки про нього вистачало, щоб вона завелася; в цю мить її тілом пройшла дрож. Але чомусь, коли випадала така нагода, психічне відчуження охоплювало їх обох. Це призводило — принаймні для Сінді — до роздратування, гніву, а згодом до такого сильного сексуального апетиту, що вона мусила знайти собі якогось чоловіка. Будь-якого чоловіка.

Вона досі стояла самотня, посеред розкоші «La Salle Salon» в готелі «Лейк Мічиґан Інн», де сьогодні проводився прийом преси. Розмови, що гули навколо, переважно торкалися теми снігової бурі та труднощів, з якими всі сюди діставалися; але принаймні — на відміну від Мела, подумала Сінді — вони таки дісталися. Час від часу згадувалася Арчидона, нагадуючи Сінді про те, що вона досі не дізналася, на яку саме Арчидону — в Еквадорі чи Іспанії… пішов нафіг, Меле Бейкерсфелд! Гаразд, я не така розумна, як ти, — спрямовувалася її благодійність.

Чиясь долоня торкнулася руки Сінді, пролунав люб’язний голос:

— Не п’єте, місіс Бейкерсфелд? Можна пригостити вас випивкою?

Сінді обернулась. То запитував журналіст на ім’я Дерек Іден, якого вона ледь знала. Його прізвище часто виникало в «Сан Таймз»[141]. Як і багато інших людей цієї професії, він поводився невимушено і впевнено. Сінді знала, що вони обоє звертали увагу одне на одного під час попередніх заходів.

— Гаразд, — відповіла Сінді. — Бурбон з водою, тільки з водою не переборщи. І прошу, звертайся до мене на ім’я; думаю, ти його знаєш.

— Звісно, Сінді. — Очі журналіста світилися захопленням та відкрито оцінювали її. Що ж, подумала Сінді, чому б і ні? Вона знала, що сьогодні видається привабливою; вибрала гарне вбрання та макіяж.

— Я зараз повернуся, — запевнив її Дерек Іден, — тож нікуди не йди, якщо я вже тебе знайшов. — Він цілеспрямовано пішов у бік бару.

Стоячи в очікуванні, розглядаючи «La Salle Salon», Сінді перехопила на собі погляд літньої жінки у квітчастому капелюшку. Сінді миттю тепло усміхнулася, жінка кивнула, але одразу ж перевела погляд. То була журналістка світської хроніки. Біля неї стояв фотограф, і разом вони планували світлини для макета, який, імовірно, займе цілу сторінку в завтрашній газеті. Жінка у квітчастому капелюшку зібрала разом кількох благодійних працівників з їхніми гостями, ті збилися докупи і слухняно всміхалися, намагаючись мати невимушений вигляд, та водночас втішені, що їх вибрали на цю роль. Сінді знала, чому її пропустили; на самоті вона була недостатньо важлива, хоча все було б інакше, якби приїхав Мел. У житті міста Мел посідав високий щабель. Неприємним було те, що він зовсім не переймався своїм соціальним статусом.

З іншого боку зали блимнув спалах фотоапарата; жінка в капелюшку записувала імена. Сінді мало не плакала. Вона брала участь майже в кожному благодійному заході… добровільно, важко працювала, засідала у найнудніших комітетах, виконувала невдячну роботу, від якої поважніші жінки відмовилися; і все заради того, щоб її отак обійшли увагою…

Пішов ти нахер, Меле Бейкерсфелд! Нахер зі своїм сучим снігом! І до сраки твій вимогливий, смердючий аеропорт, що руйнує наш шлюб!

Журналіст Дерек Іден уже повертався з випивкою для Сінді й для себе. Пробиваючись крізь залу, він побачив, що Сінді за ним спостерігає, та усміхнувся. Вигляд мав упевнений у собі. Якщо Сінді хоч трохи знала чоловіків, то він, мабуть, вираховує свої шанси на те, щоб переспати з нею сьогодні. Журналісти, припускала вона, знають усе про самотніх жінок, яким бракує уваги.

Сінді сама дещо обраховувала стосовно Дерека Ідена. Ледь перевалив за третій десяток, подумала вона; досить зрілий, щоб мати досвід, досить молодий, щоб його можна було навчити кількох штучок та збудитися, а це Сінді й любила. На перший погляд, привабливе тіло. Він буде уважним, можливо, ніжним, даватиме, а не тільки братиме. І він доступний; ще до того, як пішов за випивкою, він це чітко показав. Комунікація не забирала багато часу між двома досить сприйнятливими людьми з подібними бажаннями.

Кілька хвилин тому вона зважувала варіанти поїхати додому чи в аеропорт. Тепер, здається, з’явився третій варіант.