Аеропорт

З часом сформувалася певна модель поведінки. Інколи Мел складав компанію Сінді на різних світських заходах, на які заздалегідь згоджувався прийти. В інших випадках він залишався надовше в аеропорту та рідше повертався додому. Оскільки тепер вона набагато частіше зоставалася наодинці, Сінді зосередилася на тому, що Мел глузливо називав «благодійністю молодої ліги»[144] та «дурним честолюбством».

Що ж, можливо, іноді, думала Сінді, Мелові воно справді здавалося дурним. Але в неї більше нічого не було, і так уже склалося, що їй подобалося брати участь у цьому змаганні за соціальний статус — а саме цим воно насправді й було. Чоловікам дуже легко таке критикувати; у чоловіків удосталь варіантів, чим зайняти свій час. У Мела, наприклад, кар’єра, аеропорт, інші обов’язки. Що ж залишалося робити Сінді? Сидіти цілими днями вдома та прибирати?

Сінді не тішилася ілюзіями щодо гостроти свого розуму. Вона не мала великого інтелекту і знала, що в багатьох аспектах не рівня Мелу. Та зрештою нічого нового. На початку їхнього шлюбу Мела розважала її випадкова незначна твердолобість, хоча зараз, коли він висміював її — що останнім часом стало звичкою, — то, здається, забув про це. Сінді також зберігала реалізм щодо своєї колишньої кар’єри акторки — вона б ніколи не досягла слави, навіть близько б до неї не підійшла. Правдою також було те, що в минулому вона інколи натякала на те, що могла все це здобути, якби шлюб не поставив хрест на її театральній діяльності. Та це була лише форма самозахисту, потреба нагадати іншим — включно з Мелом, — що вона також і особистість, крім того, що дружина директора аеропорту. Для себе Сінді знала правду: в кар’єрі професійної акторки вона майже точно ніколи б не піднялася вище прохідних ролей.

Місце у світському житті — хай навіть і на мізансцені місцевої еліти — це те, з чим Сінді могла впоратися. Це давало їй відчуття самобутності та значущості. І хоча Мел продовжував кепкувати та заперечувати, що успіхи Сінді — це хоч якісь досягнення, їй вдалося піднятися, увійти в елітне середовище відомих людей, з якими б вона інакше ніколи не познайомилася, і бути залученою до організації таких заходів, як сьогоднішній… та от для цього їй як ескорт був потрібен Мел, який — вічно зі своїм довбаним аеропортом у голові — її підвів.

Мел, який завжди був особистістю, зі своїм авторитетом, ніколи не розумів потребу Сінді й собі так самостверджуватися. Вона сумнівалася, що він взагалі колись це зрозуміє. Однак Сінді не спинилася. Вона також мала плани на майбутнє, які, вона знала, призведуть до нещадної сімейної боротьби, якщо вони з Мелом залишаться у шлюбі. В амбіції Сінді входило зробити свою доньку Роберту, а згодом і Ліббі, дебютантками на «Passavant Cotillion»[145], пишному апогеї сезону дебютанток Іллінойсу. Відповідно й Сінді підніме свій світський статус.

Вона вже раз мимохіть озвучувала цю ідею, та Мел люто відреагував на це: «Тільки через мій труп!» Дебютантки, зі своїми дурнуватими манірними мамусями, настановляв він Сінді, належать до давно минулої ери. Бали дебютанток, проголосив він — і слава Богу, що їх дуже мало, — це анахронічне увічнення снобізму і класової структури, яку народи, на щастя, ліквідовували, хоча — судячи з людей, які досі мислять, як Сінді, — робили це недостатньо швидко. Мел хотів, щоб його діти зростали (як він повів Сінді), знаючи, що вони рівні з іншими, а не засліплені якимсь марнославним відчуттям, ніби стоять на вищому соціальному щаблі. Ну й так далі.

Незвично, як на Мела, чиї заяви майже завше були короткими й стислими, а тут він ще довго розводився на цю тему.

Лайонел, проте, вважав, що це чудова ідея.

Лайонел — це Лайонел Уркгарт. Наразі він ширяв над життям Сінді у вигляді знаку питання.

Цікаво, що саме Мел звів Сінді з Лайонелом. Мел познайомив їх під час муніципального ланчу, куди Лайонела запросили, бо він як архітектор щось там зробив для міста, а Мел представляв аеропорт. Чоловіки побіжно знали один одного роками. Згодом Лайонел зателефонував Сінді, й вони бачилися кілька разів на ланчах та вечерях, а згодом частіше, і зрештою дійшли до найвищої близькості між чоловіком та жінкою. На відміну від більшості людей, що практикували позашлюбний секс, Лайонел дуже серйозно поставився до такої справи. Він жив сам, окремо від дружини вже кілька років, але вони не були розлучені. Тепер він хотів розлучитися і щоб Сінді зробила те саме, аби вони могли одружитися. Наразі він знав, що шлюб Сінді ледь тримається купи.

Лайонел з дружиною ніколи не мали дітей — він довірився Сінді, що дуже шкодує про це. Буде ще не пізно, заявляв він, щоб вони із Сінді завели спільну дитину, якщо незабаром одружаться. Також він із радістю надасть домівку Роберті й Ліббі й зробить усе можливе, щоб замінити їм батька.