Читаем Аеропорт полностью

— Одного дня ти про це шкодуватимеш, — сказав Вернон Демерест. — І коли це станеться, а я буду поруч, то сам тобі нагадаю про сьогодні. А до того часу мені навіть не хочеться тебе бачити без особливої на те причини.

Не встиг Мел щось відповісти, як його шваґер обернувся та зник.


Згадуючи про це тепер, коли він разом з Танею стояв у залі головного терміналу, Мел замислився — як уже відтоді бувало не раз, — чи не міг він розіграти сутичку з Верноном якось краще. Його не покидало неспокійне відчуття, що він повів себе зле. Мел досі не погоджувався зі шваґром; навіть зараз він не бачив причин міняти свою точку зору. Та міг зробити це доброзичливіше, уникаючи безтактності, яка була однією з рис Вернона Демереста, проте не Мела.

Відтоді між ними не було жодних зіткнень; під час недозустрічі з Демерестом у кав’ярні аеропорту сьогодні Мел вперше побачив свого шваґра з часу засідання комісії з питань аеропорту. Мел ніколи не був близьким зі своєю старшою сестрою, Сарою, й вони рідко гостювали одне в одного. Однак рано чи пізно Мелові доведеться зустрітися з Верноном Демерестом, щоб вирішити попередні непорозуміння, не відкладати їх на безрік. І, подумав Мел, судячи з рішучого звіту Комітету авіакомпаній з питань снігоборотьби — натхненницею якого, безумовно, виступила ворожість Вернона, — чим швидше це станеться, тим краще.

— Я б не згадувала про страхування, — озвалася Таня, — якби знала, що це тебе так далеко від мене занесе.

Хоча ці спогади, що промайнули в його голові, забрали всього кілька секунд, Мел знову відчув, як проникливо Таня турбується за нього. Жодна людина з тих, кого він знав, не могла так само легко вгадувати його думки. Це підтверджувало інстинктивну близькість між ними.

Він усвідомлював, що Таня спостерігає за його обличчям ніжними й пильними очима, хоча за цією ніжністю ховалася жіноча сила та чуттєвість, які, як підказував йому інстинкт, запросто могли перерости в пристрасть. Раптом йому закортіло, щоб їхня близькість стала ще більш інтимною.

— Мене нікуди не занесло, — відповів Мел. — Ти, навпаки, привела мене ближче. Просто зараз я дуже тебе хочу. — Коли їхні погляди прямо зустрілися, він додав: — У всіх можливих значеннях.

Таня, як завжди, була щирою.

— Я також тебе хочу. — Вона ледь помітно усміхнулася. — І вже давно.

Його імпульси штовхали до того, щоб запропонувати покинути цю будівлю просто зараз, вдвох, і знайти якусь тиху місцину… Наприклад, квартиру Тані… плювати на наслідки! А тоді Мел прийняв те, що вже знав; він не може піти. Поки що ні.

— Ми побачимося пізніше, — сказав він Тані. — Сьогодні. Не знаю, наскільки пізніше, але точно побачимося. Не йди додому без мене. — Він хотів простягнути руку, взяти й пригорнути, притиснути її до себе, але їх оточував людський тлум залу аеропорту.

Вона витягла руку, легко торкнувшись пальцями його долоні. Доторк ніби пронизав їх струмом.

— Я почекаю, — сказала Таня. — Чекатиму стільки, скільки ти хочеш.

За мить вона відійшла, і натовп одразу ж проковтнув її.

6

Попри рішучість, з якою вона пів години тому розмовляла з Мелом, Сінді Бейкерсфелд не була певна, що робити далі. Хотіла, щоб був хтось, кому можна було довіритися й попросити поради. Варто їй їхати в аеропорт сьогодні чи ні?

Самотня й покинута, в оточенні балагану коктейльної вечірки благодійного Фонду допомоги дітям «Друзі Арчидони», Сінді тривожно застановлялася над тим, який з двох шляхів дій їй варто прийняти. Більшу частину вечора, дотепер, вона ходила від однієї групи до іншої, жваво балакала, віталася зі знайомими людьми і знайомилася з новими. Та чомусь сьогодні — більше, ніж зазвичай, — Сінді усвідомлювала свою самотність. Останні кілька хвилин вона простояла, занурившись у свої думки.

Сінді знову розмислила: не хотілося йти без супроводу на вечерю, яка скоро розпочнеться. Тож, з одного боку, вона могла б поїхати додому; з іншого, знайти Мела й почати сварку. По телефону вона запевнила чоловіка, що приїде в аеропорт і зустрінеться з ним. Та якщо вона поїде, розуміла Сінді, це означатиме розкриття карт — майже достоту невідворотне та остаточне — між ними обома. Здоровий глузд підказував, що рано чи пізно таке розкриття настане, тож краще влаштувати його зараз і розібратися; були й інші справи, що потребували вирішення. Та п’ятнадцять років шлюбу скинути не так легко, як одноразовий дощовик. Скільки б не було недоліків та непорозумінь — а Сінді спало на думку досить багато таких, — коли двоє людей так довго живуть разом, між ними виникають зв’язки, які дуже боляче розривати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века