Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

— Де ж, урешті, Джордж? Пора вже починати!

— Панове, панове! — говорив тим часом Вінкмен. — Ви вже порадилися з екстрасенсами? Якщо у вас немає запитань, то не марнуймо час — переходьмо до головного. Як я вже оголосив, початкова ціна цієї унікальної речі...

— Зачекайте! — підняв руку білявий молодик із вусами. — У мене є питання!

Вінкмен усміхнувся на весь рот:

— Будь ласка! Прошу!

— Ви щойно повідомили нас про надприродні ризики. А як щодо ризиків з точки зору закону? Тих, що випливають із убивства Джека Карвера? Карвер приніс вам дзеркало — й дістав від вас кинджал у спину. Ми, звичайно, не засуджуємо ваших методів, проте вони привертають забагато чужої уваги! Це вбивство зараз розслідують і ДЕПРІК, і деякі агенції!

Усмішка вмить зникла з обличчя господаря, ніби хтось її вимкнув:

— Ми не вперше зустрічаємось із вами, добродію. Хіба я не заслужив вашої довіри? Хіба ви не задоволені тим, що я продавав вам? З вашого дозволу, я зараз скажу дві речі. По-перше, Карвера я не вбивав. Він завітав до мене й пішов собі живий і здоровий. По-друге, це дзеркало я купив цілком чесно, присягаюся своїм любим сином Леопольдом, який зараз сидить перед вами! — Джуліус Вінкмен притулив свою волохату лабету до грудей. — А щодо ДЕПРІК чи агенцій... — Він плюнув на підлогу. — Ось якої я думки про них! Проте всі, хто боїться наслідків, можуть покинути це місце ще до початку торгу, — він став у центрі сцени й широко розкинув руки. — Отже?..

Цієї миті за вікном спалахнуло біле світло. Ніхто всередині складу, крім нас, не помітив, як воно більшає, яскравішає, а потім знову гасне.

— Тепер наша черга, — прошепотів Локвуд і натяг маску. Вінкменові тим часом ніхто не відповів. Молодик лише стенув плечима, а решта сиділи по своїх місцях.

Вінкмен кивнув:

— Гаразд. Досить уже балачок. Ваші ставки?

Бородань підняв руку.

Аж тут шибка в найближчому вікні розлетілась від шаленого вибуху.

24

Ми знали, що шибка у вікні розлетиться вже від першого вибуху магнію. Проте ми ніяк не сподівалися, що цей вибух рознесе ціле вікно й заодно кілька шибок у сусідніх вікнах. Ефект вийшов набагато кращий, ніж ми очікували: стіна друзок — мов айсберг, що тане, — скотилася всередину, огорнута хмарою солі, заліза й білого магнієвого полум’я.

І ще до того, як ця злива уламків осіла на підлозі, крізь отвір у вікні до кімнати влетіли ще дві каністри з вогнем.

У момент, коли ці каністри вибухнули, ми з Локвудом уже мчали сходами вниз, тримаючи в руках рапіри й нові заряди магнію.

Гуркіт вибуху та брязкіт розбитого скла оглушили нас навіть крізь вовняні маски. Цього, одначе, ми й сподівались. Гості й господарі дістали по заслузі: їхні постаті було добре видно крізь сріблястий серпанок диму.

Підлітки-екстрасенси підскочили зі стільців і з криками майнули в темряву. Охоронці кидались туди-сюди, захищаючи свої голови від зливи з солі й скла. Два Вінкменові клієнти попадали на коліна, ніби на Страшному суді. Білявий молодик нерухомо сидів на своєму стільці — його, напевно, паралізував страх. Вінкменів син безпорадно похитувався на місці. Сам Вінкмен озирався на всі боки, як розлючений бугай, нервово ламаючи пальці й витягаючи шию, на якій аж понабрякали судини.

Помітивши, як ми біжимо сходами, він вибалушив свої чорні очі.

Цієї миті друга й третя Джорджеві каністри впали на підлогу кімнати. Спалахнули ще два стовпи сліпучо-білого вогню. Вінкмена відкинуло вбік: він ударився об стіл, на якому лежало дзеркало, й тяжко гепнув униз, зачепившись за один з ліхтарів і розтрощивши його. Розпечені залізні стружки злетіли в повітря червоногарячим каскадом.

Довкола панували жах і безлад. Чоловік у смугастому костюмі з криком качався по підлозі; з рукавів його піджака курилися струмені диму. Вінкменів син упав на стілець, розламавши його своєю вагою. Бородань перелякано зойкнув і кинувся навтікача.

Лише білявий молодик не ворушився, зирячи вперед невидющими очима.

Тим часом ми з Локвудом уже підбігали до кімнати. Ми розуміли, що увесь цей шарварок подарував нам лише кілька секунд, і хоча Джорджева робота перевершила всі наші надії, часу все одно було обмаль. Я мала далі відвертати увагу гостей, поки Локвуд забере дзеркало. Я замахнулась і пожбурила четверту каністру з вогнем у бік охоронців. Локвуд кинув ще одну, п’яту, каністру — і влучив нею просто в футляр із посрібленого скла.

Гримнули ще два вибухи. Перший остаточно спантеличив охоронців, а другий розбив футляр на друзки. Вінкмен, що відчайдушно намагався підвестись, зник у спалаху сріблястого полум’я.

Локвуд перескочив через залізні ланцюги — і врізався в хмару диму, тягнучи за собою слід із лавандових пахощів. В одній його руці я помітила полотняну торбину.

Коли скляний футляр тріснув, дзижчання в моїх вухах відразу посилилось. Я вгледілася в туман і побачила, як Локвуд схиляється над столом, а над ним виростають чиїсь примарні силуети. Хор незліченних голосів вигукнув:

— Поверніть нам наші кістки!