Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Глава МЗС Великої Британії Вільям Хейг заявив йєиїєп: «Ми засуджуємо проведення цього референдуму, що порушує Конституцію України та ігнорує заклик міжнародної спільноти до стримування напруги. Про проведення референдуму було заявлено за десять днів, не було проведено дебатів або кампаній, лідерів України не пускали до Криму, на території якого були присутні війська іншої країни. Як і наші партнери, Велика Британія не визнає результати референдуму й уважає, що на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС повинні бути вжиті заходи, які дадуть Росії зрозуміти, що її дії призведуть до економічних та політичних наслідків»⁶⁵¹.

Слідом за Хейгом свою реакцію оприлюднив міністр закордонних справ МЗС Лоран Фабіус: «Росія повинна визнати суверенітет і територіальну цілісність України». Президент Литви Даля Грибаускайте була більш конкретна: «Після незаконного референдуму в Криму де-факто Росія починає анексію української території». Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт прокоментував так: «Це [кримський референдум. — Прим. ред.] політичне шоу для створення видимості легітимності російському військовому вторгненню. Позиція ЄС дуже чітка — так званий референдум у Криму є незаконним і антиконституційним» ⁶⁵².

Єдиними в оцінці дій Росії були президент Ради ЄС Хармен Ван Ром-пей і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу в спільній заяві: «Ми знову заявляємо про рішуче засудження неспровокованого порушення суверенітету України та її територіальної цілісності й закликаємо Росію вивести свої збройні сили до докризової кількості в місця їхньої постійної дислокації, відповідно до угод»⁶⁵³.

Президент Європейського парламенту Мартін Шульц був ще більш критичним: «Я шкодую, що цей референдум відбувся, тому що він був незаконним і ускладнив майбутні зусилля з врегулювання кризи. Це голосування не було дійсним ні в рамках українського, ні в рамках міжнародного права. Це було порушенням міжнародного права й порушенням українського суверенітету. Аргументи про те, що військові дії необхідні для захисту етнічної меншини, часто використовувалися в минулому й мали згубні наслідки»⁶⁵⁴.

Після зустрічі з Мустафою Джемілєвим оприлюднив свою позицію й Реджеп Таїп Ердоган: «Прем'єр-міністр Туреччини підкреслив, що Туреччина бачить Україну цілісною й незалежною, а також виступає проти втручання іноземних сил у внутрішні справи України. Крім того, Реджеп Таїп Ердоган заявив, що не має наміру визнавати референдум, який пройшов 16 березня 2014 року в Криму, тому що він суперечить міжнародним нормам. Глава турецького уряду висловив стурбованість кризою й висловив готовність надати максимальну підтримку у разі, якщо на кримськотатарський народ буде здійснюватися будь-який тиск»⁶⁵⁵.

Джон Керрі додзвонився до Сєргєя Лаврова, після чого на сторінці Держдепу у Twitter з'явилося таке повідомлення: «Під час телефонної розмови з міністром Лавровим Керрі знову заявив, що США не визнають результат референдуму»⁶⁵⁶.

Тим часом прес-служба Кремля продовжила ширити переможні реляції: «Путін і Назарбаєв продовжили обмін думками у зв'язку з гострою кризою в Україні. Відзначено високий рівень його [референдуму. — Прим. ред.] організації, висловлено задоволення тим, що населенню півострова забезпечена можливість для вільного волевиявлення щодо принципово важливого для кримчан питання»⁶⁵⁷. За всього цинізму ситуації Путін також заявив, що референдум відповідав нормам міжнародного права, свідчить його прес-служба: «У зв'язку з референдумом, який відбувся в Криму, Владімір Путін акцентував, що його проведення повністю відповідало нормам міжнародного права й Статуту ООН і враховувало, зокрема, відомий косівський прецедент. При цьому жителям півострова була гарантована можливість вільного волевиявлення й самовизначення»⁶⁵⁸.