Тодішній міністр соцполітики України, кримчанка Людмила Денисова
так згадує цей день: «Ніщо не віщувало біди. Звичайно, ми знали, що в Криму щось відбувається, — туди Андрій Сенченко літав. Але ніхто серйозно нічого не сприймав. Сенченко тоді прилетів і сказав: у принципі, там усе нормально й під контролем. І ми навіть почали формувати уряд АРК. І тут у ніч з 26 на 27 лютого на початку п'ятої ранку дзвонить телефон. Я його ніколи не вимикала, тому що протягом трьох місяців викликати могли в будь-який момент дня й ночі. Беру слухавку — сімферопольський УБОЗ. Там у мене є хлопці знайомі, добре до мене ставляться. «Людмила Леонтіївна, терміново забирайте сім'ю. Бо на даху Радміну й Верховної Ради — «зелені чоловічки». Якісь невідомі виштовхали людей із Радміну й захопили дахи. Всім було зрозуміло, що це — серйозно. Я зателефонувала своєму колезі Сенченку й кажу: «Ти чув?». Він: «Поки що ні». Пізніше — усе підтвердилося. Подзвонила дітям, вони поки ще теж нічого не знали. При цьому обидві мої дочки були на той момент на п'ятому місяці вагітності. Старша — другою дитиною, молодша — двійнятами. Можна лише уявити мій стан».О 12:30 до ВРК прорвалися близько 200 проросійських активістів79
з триколорами у руках, скандуючи «Росія!».Цього дня проявилася роль ще одного зрадника — члена Партії регіонів, казанського татарина за походженням, заступника Могильова в Раді міністрів автономії Рустама Темиргалієва, який поширив у
За 80 кілометрів від Сімферополя, у Севастополі, події розгорталися не менше блискавично. Хоч тут дії центральних органів влади, Служби безпеки України та армії були на порядок слабші, ніж у столиці Криму.
Незаконно обраний «народний мер» Алєксєй Чалий активно ширив паніку: «Зараз місто-герой учергове в облозі. Створено фонд підтримки севастопольців. Нам необхідні кошти для нормального функціонування міста і населення. <...> Зараз ми звертаємося до тих, кому дороге наше місто, наша спільна історія. Ми потребуємо вашої допомоги. Наша спільна мета — зберегти Севастополь»80
.