Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

З усіх днів операції «Анексія» цей став, очевидно, найчорнішим. В історії окупації Криму він лишиться днем, коли Російська Федерація ухвалила перший юридичний документ, яким регламентувалося введення її Збройних Сил на територію України. З погляду міжнародного права це не просто агресивний крок — по суті, це оголошення війни. Щоправда, без офіційного про неї повідомлення. Саме 1 березня можна вважати початком «гібридної війни» проти України, коли з'явився перший офіційний (!) юридичний документ, яким Росія де-факто визнала себе країною-агресо-ром. Доведення цього факту де-юре залишається справою найближчого майбутнього.

Я дуже добре пам'ятаю цей день. Бо саме 1 березня 2014 року мені виповнилося 39 років. Разом із сім'єю я поїхав до Стокгольма, аби відсвяткувати день народження в родинному колі та зі шведськими друзями. Звичайно, плануючи подорож, я не міг уявити, що події в рідному Криму розгортатимуться настільки драматично. У голові не вкладалося, що це щось більше, ніж чергове залякування й шантаж України та світу. Усі хотіли вірити, що конфлікт невдовзі завершиться, хоч логіка підказувала: насправді все значно гірше.

Пригадую, що складність і напруженість кримських подій цього дня відчувалася навіть у далекій Швеції. Усі шведські газети тоді вийшли з оголошеннями про початок військової агресії Росії проти України в Криму, про який на півночі Європи взагалі мало хто здогадувався. Найбільша газета Швеції Svenska Dagbladet на першій шпальті надрукувала статтю під заголовком Ryssland hojer tonen mot Ukraina («Росія збільшує напруження у відносинах з Україною»), інша популярна газета — Dagens Nyheter -вийшла з розворотом, де російський «зелений чоловічок» зі зброєю знятий на фоні міжнародного аеропорту «Сімферополь».

Мій стокгольмський друг Матт, у якого я гостював, першим спитав: «Я так розумію, тепер розпочалася третя світова війна? Путін настільки хворий, що він може використати навіть ядерну зброю. Така маленька країна, як Швеція, буде явно неготова протистояти Росії. А чи готова до того Україна?». Чесно кажучи, я не знав, що відповісти Матту, бо чітко розумів, наскільки різними й несумірними є військові можливості України та Росії. Але жоден зі шведів не мав і крихти сумніву, що це саме російські військові вдерлися до українського Криму. Бо шведи мають власну історію недовіри до дій СРСР, а згодом і Росії — тут нікого не треба було переконувати в очевидному.

Уночі Міноборони України оприлюднило заяву, засновану на власних даних про наміри «невідомих радикалів»: «Керівництву Міністерства оборони стало відомо, що з 2-ї до 5-ї години ранку в ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року радикально налаштовані сили планують здійснити незаконні дії, а саме: проникнути на територію військових частин, дислокованих в Автономній Республіці Крим, та роззброїти особовий склад. <...> Міноборони застерігає від здійснення злочинних намірів та офіційно повідомляє: у випадку вчинення зазначених дій невідомими, військовослужбовці Збройних Сил України діятимуть згідно із законодавством України та Статутами Збройних Сил України»¹⁵⁷.

В. о. міністра оборони Ігор Тенюх розповів подробиці: «Сьогодні вночі о 02:30 було проникнення на територію батальйону морської піхоти, який розташований у м. Феодосія. Але завдяки тому, що морські піхотинці Військово-Морських сил України, як завжди, були напоготові, був спійманий російський морський піхотинець з одним цивільним. Зараз проходить допит цього військовослужбовця. Були запрошені органи правопорядку Збройних Сил України. Були також запрошені органи правопорядку органів внутрішніх справ і прокуратури»¹⁵⁸.

Крім того, за інформацією ЛІГАБізнесІнформ, уранці в порт Феодосії зайшов десантний корабель РФ на повітряній подушці «Зубр», без знаків приналежності¹⁵⁹. «Українська правда» зауважила, що «подібні судна можуть перевозити морських піхотинців і важку броньовану техніку»¹⁶⁰.