Читаем Аустерліц полностью

димарів якого здіймалися білі клуби диму, й складалося враження, що так тривало вже протягом багатьох років. Ще далі я бачив конусовидні богемські гори, що півколом оточували так званий Богушовицький котел і найвищі куполи яких ховалися цього холодного, сірого ранку в низько навислому захмареному небі. Я йшов узбіччям прямої дороги й постійно дивився вперед, сподіваючись, що невдовзі з’явиться силует фортеці, до якої залишалося не більше ніж півтори години пішого ходу. У голові в мене склалося уявлення про могутній комплекс, який високо здіймається над околицями, але виявилося якраз навпаки: Терезин так низько зачаївся на болотистій низовині на місці злиття Еґера[74] й Ельби, що, як я пізніше вичитав, його не видно ні з пагорбів довкола Літомержице, ні тоді, коли підходиш уже зовсім близько до міста, — видніють лише димар броварні та церковна дзвіниця. Споруджені у XVIII столітті за зіркоподібним планом, безперечно, завдяки тяжкій підневільній праці, ці цегляні мури виступають із широкого рову й здіймаються не набагато вище за довколишню територію.




Колишній пологий насип перед ровом і порослі травою вали з часом позаростали різного виду чагарником, так що виникало враження, що Терезин — не так укріплене, як замасковане місто, що значною мірою занурилося



в болотистий ґрунт періодично затоплюваної місцевості. Хай там як, але того вогкого й холодного ранку, крокуючи головною дорогою, яка пролягала з Ловосице до Терезина, я не підозрював, як близько вже був до своєї мети. Декілька чорних від дощу кленів і каштанів досі затуляли мені краєвид, а я вже стояв серед фасадів колишніх гарнізонних будинків, ще кілька кроків, і я вийшов на парадну площу, оточену двома рядами дерев. Із самого початку найбільше впадала в око, сказав Аустерліц, ота досі не зрозуміла мені цілковита безлюдність цього місця. Я знав від Вери, що вже багато років тому Терезин знову став звичайним містечком, і все-таки збігло, напевно, добрих чверть години, поки з іншого боку квадратної площі я побачив першу людину — згорблену постать, яка страшенно повільно просувалася вперед, спираючись на ціпок, — та щойно я відвів свій погляд, як постать зникла. Окрім того, за весь ранок на рівненьких, покинутих вулицях Терезина я не зустрів ані душі, за винятком божевільного в подертому костюмі, який на одній із липових алей у парку з фонтаном ішов мені назустріч, жахливо лаявся ламаною німецькою і заразом розповідав вже не знаю яку історію, а потім, ще тримаючи в руці стокронову купюру, яку він одержав від мене, як то кажуть, безслідно зник. Якщо покинутість цього міста, яке своєю геометричністю нагадувало ідеальне Місто Сонця Кампанелли, справляла гнітюче враження, то ще більше пригнічувала непривітність німих фасадів зі сліпими вікнами, за якими, хоч як я приглядався, не ворухнулася жодна фіранка.



Я не міг уявити, хто мешкає в цих похмурих будинках і чи взагалі там живуть люди, проте, з іншого боку, я звернув



увагу на те, як багато сміттєвих баків, пронумерованих червоною фарбою, стоїть на подвір’ях уздовж стін. Та найбільш моторошними мені здалися двері й брами Терезина,






всі вони виглядали наглухо зачиненими, так, ніби перекривали доступ до непроникної темряви, де ніколи не було світла і де, як мені здавалося, сказав Аустерліц, вже нічого не ворушилось, окрім штукатурки, що обсипалася зі стін, та павуків, які, сукаючи нитки, хутко дріботіли лапками по дощатій долівці або терпляче завмирали в павутинні. Якраз недавно вві сні, на порозі пробудження, я зазирнув до такого Терезинського казарменого будинку. Від підлоги й аж до стелі він був цілковито вкритий шарами майстерно виплетеного павутиння. Ще пригадую, як у напівсні я намагався утримати в пам’яті цю сіру як порох сновидну картину, яка починала ворушитися від найменшого протягу, намагався розгадати, що криється за нею, але картина ставала дедалі більш розпливчастою, на неї накладався спогад про мерехтливі вітрини крамниці ANTIKOS BAZAR на західному боці міської площі, перед якою в полуденний час я довго стояв, сповнений,



як з’ясувалося, марною надією, що хтось прийде й відчинить цей химерний магазин. Наскільки я бачив, ANTIKOS BAZAR, за винятком однієї крихітної продуктової крамниці, був єдиним магазином у Терезині. Він займав увесь фасад одного з найбільших будинків і, гадаю, також сягав далеко в глибину споруди. Власне, я міг бачити лише те, що було виставлено напоказ у вітринах, що, звісно, становило тільки мізерну частку всілякої всячини, зваленої там усередині. Але й ті чотири натюрморти, що були цілком свавільно виставлені разом і, здавалося, природно зрослися із віддзеркаленим у шибках чорним гіллям лип, які оточували площу, були наділені такою притягальною для мене силою, що я довго не міг від них відірватися й, притиснувшись чолом до холодної шибки, вивчав сотні різноманітних предметів, так ніби з одного з них або ж якогось зв’язку між ними можна було вивести однозначну відповідь на багато незбагненних питань, які мене хвилювали.




Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее
Книга Балтиморов
Книга Балтиморов

После «Правды о деле Гарри Квеберта», выдержавшей тираж в несколько миллионов и принесшей автору Гран-при Французской академии и Гонкуровскую премию лицеистов, новый роман тридцатилетнего швейцарца Жоэля Диккера сразу занял верхние строчки в рейтингах продаж. В «Книге Балтиморов» Диккер вновь выводит на сцену героя своего нашумевшего бестселлера — молодого писателя Маркуса Гольдмана. В этой семейной саге с почти детективным сюжетом Маркус расследует тайны близких ему людей. С детства его восхищала богатая и успешная ветвь семейства Гольдманов из Балтимора. Сам он принадлежал к более скромным Гольдманам из Монклера, но подростком каждый год проводил каникулы в доме своего дяди, знаменитого балтиморского адвоката, вместе с двумя кузенами и девушкой, в которую все три мальчика были без памяти влюблены. Будущее виделось им в розовом свете, однако завязка страшной драмы была заложена в их историю с самого начала.

Жоэль Диккер

Детективы / Триллер / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Измена в новогоднюю ночь (СИ)
Измена в новогоднюю ночь (СИ)

"Все маски будут сброшены" – такое предсказание я получила в канун Нового года. Я посчитала это ерундой, но когда в новогоднюю ночь застала своего любимого в постели с лучшей подругой, поняла, насколько предсказание оказалось правдиво. Толкаю дверь в спальню и тут же замираю, забывая дышать. Всё как я мечтала. Огромная кровать, украшенная огоньками и сердечками, вокруг лепестки роз. Только среди этой красоты любимый прямо сейчас целует не меня. Мою подругу! Его руки жадно ласкают её обнажённое тело. В этот момент Таня распахивает глаза, и мы встречаемся с ней взглядами. Я пропадаю окончательно. Её наглая улыбка пронзает стрелой моё остановившееся сердце. На лице лучшей подруги я не вижу ни удивления, ни раскаяния. Наоборот, там триумф и победная улыбка.

Екатерина Янова

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Современная проза