Аустерліц

Що могла означати ця святкова скатертина з білим мереживом, яка висіла на бильці отоманки, або крісло з вітальні, оббите вже побляклою парчею? Яку таємницю приховують три латунні ступки різних розмірів, які мали в собі щось від пророцтва оракула, кришталеві тарелі, керамічні вази та глиняні глеки, бляшана рекламна вивіска, на якій було написано Theresienstädter Wasser[75], скринька з морськими мушлями, мініатюрна катеринка, кулясте прес-пап’є, на скляній поверхні якого плавали чудові морські квіти, модель корабля, різновид корвета з напнутими вітрилами, вишита блуза в народному стилі з легкого світлого льону, ґудзики з оленячого рогу, російський офіцерський картуз велетенського розміру й разом з ним — оливково-зелений кітель із золотими погонами, рибальська вудочка, мисливська сумка, японське віяло, безкінечний ландшафт, намальований тонким пензлем на абажурі лампи із зображенням річки — чи то в Богемії, чи, може, у Бразилії? А ще в невеличкій вітрині, не більшій, ніж коробка з-під взуття, на спиляній гілці застигло опудало білки, місцями поїдене міллю, білка незворушно вп’ялась у мене своїми чорними як ґудзики очима, і раптом з далекого забуття я пригадав її чеську назву — veverka, вивірка, — так ніби нарешті в пам’яті виринуло ім’я давно забутого друга. Що може означати, питав я себе, сказав Аустерліц, ця річка, що нізвідки не витікає та нікуди не впадає, а постійно повертається до самої себе, що може означати ця вивірка, ця білка, яка назавжди застигла в одній позі, або порцелянова композиція кольору слонової кістки, що зображає героя, який, сидячи на здибленому коні, обернувся назад, щоб лівою рукою притягти до себе невинне жіноче створіння, яке втратило останню надію, притягти до себе й порятувати з якоїсь не зрозумілої глядачеві, але, без сумніву, жахливої біди.