Баришник дур-зіллям

Було ще досить рано, коли вони попрощалися зі звіроловом і вирушили на візку Мері до Черч-Кріка; і хоча подорож тривала п'ять годин, сонце ледве перевалило за полудневу межу, коли вони нарешті прибули до цього невеличкого поселення.

— Отам є заїзд, — сказав Макевой; він вказав рукою на якусь збиту з дощок і балок споруду, що виднілася попереду неподалік.

— Еге ж, хоч-не-хоч, але туди ми заїдемо, — мовила Мері, — це господа Гаррі. — Вона пояснила, що Гаррі починає дуже лютувати, якщо приїжджі не завітають до нього і не пояснять, у якій справі прибули. — Про мої діла він знає дуже добре, а вам обом ліпше не казати нічого, окрім того, що я везу вас до Кембриджа в одній справі до губернатора.

— Ти ба, який свавільний негідник! — вигукнув Ебенезер. — Яке він має право пхати свого носа в чужі справи?

— Ех, що вам сказати, — відказала Мері, — по-перше, подейкують, що він один може нести на собі п'ятсот фунтів зерна, і йому зламати чоловіку карк, як ото тобі зламати соломину. По-друге, він власник заїзду, млина, що стоїть он там біля струмка, і половини плантацій у цій окрузі.

Млин, розповіла вона, збудували, як і більшість млинів, за наказом лорда Балтимора і частково коштом скарбниці провінції; отож уряд мав у його роботі свій інтерес. Гаррі Рассекс знав про це, але Сент-Мері було так далеко від Черч-Кріка, а Рада губернатора мала стільки клопоту, що вимагав від неї постійної уваги, і такі слабкі важелі впливу, що він без усякого сорому, як хотів, користався зі своєї монополії. Отож вимагаючи грабіжницьку плату за молотіння і щоразу привласнюючи собі картуз зерна з кожного бушеля, він дуже швидко став заможною людиною; згодом збудував заїзд і став позичати гроші плантаторам тютюну під заставу землі в цій окрузі, так що незалежно від врожаю він щороку мав гарні прибутки. Якщо за тютюн давали добру ціну, йому повертали позики з відсотками, ціни на молотіння злітали догори, а його шинок був повен плантаторів, що святкують врожай; якщо ринок обвалювався, він багатів, забираючи землю, що була в заставі, молов, як завжди, зерно на хліб своїм сусідам і продавав плантаторам ром, аби вони топили в ньому свій смуток. Отож і не дивно, що невдовзі він став найбагатшим чоловіком у тутешніх місцях і одним з найбагатших у всій Провінції: і така була його влада в Черч-Кріку, що він узяв собі за дружину єдину справжню шляхтянку на багато миль навкруги, але як йому вдалося її вмовити, про те містяни можуть тільки здогадуватися; усі до одного були змушені звертатися до нього, вживаючи отой фальшивий титул, навіть коли він грабував їх на млині, ледве встигали відскочити вбік, коли він починав розмахувати своїм мечем, якого носив при собі навіть біля жорен як ознаку свого чину, і загалом мусили мовчки підкорятися йому і терпіти всі його витребеньки.

— Сер Гаррі не шанує нічого, окрім грамот, що дарують шляхетство, — завершила вона, — і він нікого в Провінції не боїться, окрім хіба що декількох уповноважених із Сент-Мері, котрих, як дехто думає, вислали, аби вони провели перевірку млинів і поромів.

Під'їхавши до заїзду, вони побачили над ним вивіску, що скидалася на якийсь чудернацький герб, намальований яскравими кольорами: на лазуровому полі поміж флангами з черні із золотими анулетами (чи то пак кружальцями з квадратовими отворами, що мали б виглядати як жорна) була намальована геральдична лілія з червіні, яку зверху і знизу облягали краби у панцирах, які мали при собі зброю, що дісталась їм від походження. Їхньому огляду нагло поклала край якась метушня всередині закладу, який цей герб мав вихваляти: до них долинув звук битого посуду, потім заверещала якась жінка, «Ой! Ой!» крикнув хтось чоловічим голосом, і якийсь інший гучно гаркнув: «Я тобі довбешку розкрою, Джоне Генкере! Ааа! Ану, стій, чорти б тебе вхопили, ось на тобі, діставай!». Із дверей вискочив місцевий молодик, обома руками тримаючись за свою непокриту голову і рятуючись втечею. За ним по п’ятах, важко гупаючи, біг якийсь кудлатий, схожий на бугая, чорноволосий і косоокий чоловік у розстібнутій сорочці, обличчя якого було вкрите плямами; у своїй правиці він тримав меча, яким розмахував (і це не була якась джентльменська рапіра, а справжнісінька шаблюка Генрі Моргана, якою можна було почвертувати бика), а лівицею схопив за руку якусь ошелешену молодицю — ту саму, як вони скоро почули, чий зойк ознаймив початок цієї сцени. Якби його переслідувач не був так обтяжений, молодик зазнав би значно більших втрат, згубивши не тільки перуку; навіть маючи таку перешкоду, цей кошлатий рубайло, який, як зрозумів Ебенезер, і був тим самим мірошником Рассексом, ледь-ледь не додав до переліку своїх гріхів ще й убивство.

— Он як? Тікай, Генкере! — ревів він, облишивши переслідування. — Ще раз з'явишся у Черч-Кріку, і я тебе на дерть для свиней змелю!

— Та це ж задля жарту, батьку! — вигукнула дівчина. — Та годі вже тобі! — Тепер, коли буря минула, вона, здавалося, була більше присоромлена, аніж перелякана.