Баришник дур-зіллям

— Мій любий друже, — незворушно мовив Макевой поблажливим тоном, — при дворі є такий звичай, що кожний порядний джентльмен так обіймає даму при першій зустрічі; тільки неотесаний мужлай або нечема образить її, віддавши нікчемний лицемірний уклін. — І далі, перш ніж Рассекс устиг щось заперечити, він вирік, що цілком усвідомлює труднощі, із якими стикаються джентльмени у провінції, намагаючись крокувати в ногу з лондонським вищим світом, і саме тому він вважає надзвичайно важливим, щоб вони були відкритими до всього нового і покірливо прагнули, щоб їх навчили.

— Отже, тепер сховайте свою шаблю, яку жоден джентльмен не повинен виймати, не маючи на те поважних причин, і будьте такі ласкаві познайомити нас із вашою донькою.

Рассекс вагався, явно розриваючись між двома бажаннями — він прагнув не відставати від вимог часу, і разом з тим йому дуже не хотілося, щоб Генрієтта опинилася в обіймах гостя. Проте його дружина взяла цю справу на себе.

— Генрієтто, ворушися там! — сердито гукнула вона у двері. — А то джентльмен подумає, що тобі бракує виховання!

Дівчина одразу показалася з-за одвірка, зробила реверанс обом чоловікам і зграбно підставилася Макевою, аби він і їй віддав вайтголлівське вітання, що ірландець і вчинив зі ще більшим élan[86], ніж перед цим. Тим часом місіс Рассекс підійшла до Ебенезера і сказала: «Ми надзвичайно раді, що ви нам виказали таку честь, сер Бенджамін», — так що він, хоч-не-хоч, був змушений зробити те саме і повторити це з меткою попелястою білявкою, її донькою, яка підійшла за нею, розрум'янившись від поцілунку Макевоя, поки приголомшений мірошник дивився на це, не знаючи, як йому бути.

Мері Манґамморі просто сяяла від захвату.

— Я буду отамо в заїзді, якщо вам щось буде від мене потрібно, — гукнула вона до них.

— Тоді ти можеш зараз відвести свою коняку до мене в стайню і заплатити мені за день наперед, — сердито кинув Рассекс.

Мері вчинила, як він і сказав, і пішла, обмінявшись перед тим, як спостеріг Ебенезер, поглядами з місіс Рассекс. Поки її чоловік хизувався перед Макевоєм, що бере платню за стайню з кожної коняки, яка прибуває до Черч-Кріка більше, ніж на пів дня, місіс Рассекс подивилася на Мері, немов питаючи: «Невже цей зух і справді зміг перехитрити мого чоловіка?» — і далі: «Чи ж можна сподіватися, що його наміри і дійсно такі, як здається?». У відповідь Мері так хвацько і хтиво підморгнула, що у поета аж мороз поза шкірою пішов від страху.

13

Спеціальні уповноважені Його Королівської Величності з водяних млинів і вітряків, маючи на мислі одмінні цілі, за різних обставин вдаються до алегорії

Макевой висловив бажання подивитися, як працює млин, пояснивши, що, хоч одному лиш Богу відомо, скільки він їх уже встиг надивитися за останні декілька тижнів, його друга сера Бенджаміна, який виріс у Лондоні, огляд цього пристрою може неабияк потішити.

— Еге ж, звичайно, молоді паничі, — погодився Рассекс. — Радо вам його покажу! Роксанно, ви з Генрієттою можете тепер іти, поки я проведу джентльменів по млину.

— Ой, послухай, тату, — запротестувала Генрієтта, — для нас буде доброю розвагою пройтися разом із тобою! Ми не боїмося злазити по драбині нагору разом із джентльменами, правда, матусю?

— Ні, от бісова дитина! — вигукнув мірошник. — Ідіть геть, поки я не приклався батогом до твоєї…

— Ані слова більше, — твердо сказав Макевой. — Це ж насправді прикмета жінки доброго роду, коли вона час од часу шукає для себе трішечки пригод, хіба ви так не думаєте? Вашу руку, міс Генрієтта, якщо ви не проти.

Дівчина одразу взяла його за руку, місіс Рассекс вхопилася за Ебенезерову, і всі подальші спроби мірошника цьому запобігти Макевой відвертав, ставлячи цілу купу запитань, що стосувалися діяльності цього підприємства.

— Але ж як сталося, що джентльмен опустився до того, що став молоти зерно? — допитувався він, коли вони ввійшли до приміщення.

— Та воно, бачите, сер… — Рассекс ніяково засміявся. — То вже, як сказала Мері, тобто, я хотів сказати, міс Манґамморі, можна висловитися й так, що я займаюся цим задля забавки, розумієте? Мушу визнати, це уймає мені гідності, але ж чоловіку треба чимось зайняти свій час, я завжди так кажу.

— Гм.