Баришник дур-зіллям

— Саме час, — швидко погодився Макевой, але замість того щоб відкрити їхні справжні імена та становище, він зізнався, що сам відпустив кобилу Мері Манґамморі гуляти на свободу, поки вдавав, що ходив до лотка, і що він розповів про це Мері, яку ця новина анітрохи не збентежила, адже, як вона йому розповіла, Афродіта одразу ж піде до однієї ферми неподалік, до стайні, де вона звикла частенько зупинятися, і запропонувала години на дві відвести Гаррі Рассекса її пошукати, перш ніж знайти.

— Оце так справжня королева серед жінок, — вирекла місіс Рассекс. — Ну, отож, джентльмени, перейдімо до нашого чаювання, коли вже в мого чоловіка так добре розвинене почуття відповідальності. — Вона взяла Ебенезера за руку; Макевой ще раніше обійняв Генрієтту за стан і притягнув до себе.

— Далебіг, місіс Рассекс, — у відчаї сказав поет, — я маю одну нагальну справу, про яку хотів би з вами поговорити…

— Та годі вам, пане Макевой! — мовила жартівливо дружина мірошника. — Ваш приятель такий самий настирливий, як і ви! Їй-бо, у мої молоді роки чоловіки були не такими спритними, але хтозна, чи то на краще.

— Стривайте, ви не хочете мене зрозуміти! — став заперечувати Ебенезер. — Я не той, за кого ви мене берете!

— Та я оце тільки зараз і починаю усвідомлювати, ох, ви молодий негіднику!

— Прошу, вислухайте мене…

— Заспокойся, сер Бенджамін, — розсміявся Макевой, але Ебенезер помітив тривогу в його очах. — Генрієтта встидається твоєї безпосередності. Ну, годі, мадам Рассекс, мені здається, нам краще відмовитися від чаю, аби пощадити вашу доньку, бо вона і так уже зашарілася від сорому; з вашого дозволу, я попросив би її ще раз провести мене через млин, аби я міг ближче ознайомитися з тим, що мені довелося бачити лише мелькома.

На цю зухвалу пропозицію місіс Рассекс відповіла тільки:

— Я не схильна відволікати кого-небудь від виконання обов'язків на службі Його Королівської Величності, сер; але якщо на підставі ваших повноважень ви надумаєте спробувати механізм у ділі, а не тільки оглянути його, то прошу вас мати на увазі дві речі…

— Усе, що завгодно, мадам: у вашій волі наказувати мені.

— Отже, перше — хоч ви нас і запевнили, що вам уже доводилося оглядати млини раніше, ви маєте пам'ятати, що цей млин не дуже звик до подібних оглядів. Він дуже дорогий мені, ба навіть дорогоцінний, сер; бо хоч мій чоловік і стверджує, що він його, але не він його створив, а дістався йому, так би мовити, із моїм посагом. Поза тим, ми мусимо не забувати про нашу славу, і хоча справа, яку ви уповноважені здійснити, цілком невинна, але якби всім довкола стало відомо, що ви тут, то лихі язики наробили б нам сорому. Одне слово, оглядайте і на пробу ставте, що вам завгодно, містере Макевой, але робіть це лагідно і будьте обачним, як і личить офіцеру короля.

Макевой вклонився.

— Клянуся життям своїм, пані.

— А ти, Генрієтто, — сказала місіс Рассекс суворішим тоном, — не забувай, що млин — це ризиковане місце для новачків.

— Я так думаю, що вже знаю достатньо, як з ним поводитися, матусю!

— Дуже добре, але дивися там, не спіткнись і майся на бачності, аби не сталося якесь лихо.

Діставши таку пораду, парочка пішла собі геть, а місіс Рассекс, самовдоволено всміхаючись, повернулася до Ебенезера.

— Відведіть мене додому, сер Бенджамін, і ми займемося тією нагальною справою, що так вас непокоїла.

Ебенезер зітхнув; надворі таки було зимно, і він не був сліпим, щоб не бачити вроду місіс Рассекс і те, що криється за цим принадним запрошенням. Втім, тільки-но вони всілися у вітальні, він оголосив, що він не сер Бенджамін Олівер, і взагалі ніякий він не шляхтич, і що ані він, ані його товариш не подорожує в жодній урядовій справі, і вони не мають ніяких офіційних повноважень.

— А щодо того, ким я насправді є, то хоч мені й соромно, але я охоче скажу вам…

— Нічого ви не скажете! — наказала місіс Рассекс дещо роздратовано. — Здасться мені, що ви тямите у світських справах значно менше, ніж належить у вашому віці! Чи ви маєте мене за якусь хвойду, сер, що злягається з усіма охочими в бурдеях?

— Ні, послухайте, мадам!

— Ви бачили, що за невихований заводіяка мій чоловік, — різко провадила вона далі. — Колись, молодою, я дійшла до того, що стала зневажати весь рід мужеський і ненавидіти в собі все, що збуджувало їхню і мою хіть; і з погорди до життя я пошлюбила Гаррі Рассекса, тож щоразу, коли він мене приневолював, мов якесь слиняве, ласе до втіх лісове чудовисько, я ще більше утверджувалась у своїх поглядах на його стать.

— Даруйте, мадам! Я навіть не знаю, що й думати! Скільки разів я жалів жінок, що їм випала така доля, і кляв грубість і нечулість чоловіків; втім, чоловік у таких справах на дев'ять десятих є рабом природи, я так гадаю, і в усякому разі я вас запевняю, що не всі мужчини такі грубі, як ваш чоловік. — Він зупинився і знітився, відчувши, що мимоволі образив її. — Тобто я хотів сказати…