Баришник дур-зіллям

— Стривай, Гаррі, ти помилився! — благала вона. — Які твої підозри? А хай мене Бог поб'є, якщо між цим чоловіком і мною щось було!

— Та це я поб'ю тебе! — кричав мірошник. — І мені байдуже, уповноважений він чи ні, уся його вина ясно написана прямо на отій його паскудній морді!

— Бог свідок, сер! — став благати Ебенезер. — Ми з мадам Рассекс лише розмовляли!

Але хоч якими правдивими за своєю суттю були ці слова, на його обличчі читалося, що це не зовсім так. Він скочив убік, коли мірошник замахнувся, щоб вдарити.

— Ану, стій на місці, кат тебе бери!

Мірошник зупинився на мить, аби тильним боком вільної руки відважити своїй дружині такого ляпаса, що вона з криком впала на підлогу.

— А тепер подивімося на твою хтиву утрібку!

Ебенезер усіляко намагався сховатися за столом у вітальні, що відділяв його від каліцтва.

— Облиш його! — заверещала місіс Рассекс. — Ти краще знайди іншого, поки він не відфайдолив Генрієтту!

Ці слова, поза всяким сумнівом, врятували поету життя, бо Гаррі Рассекс, зіпершись на одну руку і перескочивши через стола, уже загнав його в кут. Але від згадки про Генрієтту, про яку він, вочевидь, забув, мірошник ледь не збожеволів від люті; він обернувся до дружини, і якусь мить Ебенезер був певен, що тепер її спіткає та доля, якої йому вдалося на якийсь час уникнути.

— Він забрав її до лісу, — швидко сказала місіс Рассекс, — і поклявся, що вб'є її у млі ока, якщо тільки я чи сер Бенджамін спробуємо стати йому на заваді.

Немов поранений дикий кабан, що відчув запах крові свого кривдника, мірошник видав щось схоже на пронизливий зойк і свиняче рохкання водночас і кинувся надвір.

— Бігом до млина! — вигукнула місіс Рассекс до Ебенезера. — Скажи Генрієтті, щоб вона непомітно втекла до лісу, де Гаррі та я змогли б її знайти, а ти зі своїм приятелем сховайся у візку Мері!

Поет зірвався, щоб виконати її вказівки, але, ступивши надвір всього лише на декілька секунд пізніше за мірошника, побачив, що їхня хитрість провалюється просто в них на очах. Мері Манґамморі, ведучи загублену Афродіту, вбігла, важко дихаючи і крекчучи, на подвір'я саме тоді, коли мірошник знову звідти вискочив; тим часом, хоч Ебенезер, стоячи на сходах біля входу, і не міг їх бачити, Макевой чи Генрієтта, а може, вони обоє визирнули з млина, аби подивитися, що там за метушня, бо хоча Рассекс попростував у бік лісу, Мері, нічого не знаючи про цю хитрість, кинула недоуздок, за який тримала Афродіту, і щодуху побігла до млина з криком: «Назад! Сюди йде сер Гаррі!». Мірошник крутнувся на місці й вайлувато побіг до них. Із млина почувся вереск, у відповідь на який пролунав ще один, цього разу кричала місіс Рассекс, що пробігла, як здавалося, навперейми своєму чоловікові декілька кроків і, чи то спіткнувшись, чи то зомлівши, впала на землю.

Ебенезер також побіг, але не мав жодної гадки, що йому робити. Він досі був дещо ближче до млина, ніж Рассекс, і міг би його випередити, але, оскільки він не мав при собі зброї, це було б самогубним кроком, до того ж безрезультатним. Однак він не міг стояти осторонь чи шукати собі порятунку, коли на Макевоя, а, можливо, і на дівчину чигала смерть. Отож він прибіг на подвір'я, не маючи жодної мети, і, коли Рассекс, не кинувши на нього навіть погляду, пробіг поруч, він повернувся і побіг слідом, тримаючись на безпечній відстані за десять ярдів від нього.

Мері тим часом кудись зникла, але щойно Рассекс увійшов до млина (звідкіля одразу почали долинати нові зойки Генрієтти), вона викотилася з-за рогу в надзвичайно збудженому стані.

— Їй-богу, містере Кук, я зробила все, що змогла, але що далі ми відходили, то ревнивішим він робився, аж поки не сказав, що не піде далі, а хоч би й заради самого короля! Ні, не треба заходити, сер, адже йдеться про ваше життя! О Боже, а ондечки лежить Роксі, геть нежива!

Вона поспішила до впалої Роксі, яку, як вона вважала, проштрикнули шаблею, й Ебенезер, не звертаючи уваги на її пораду, швидко відновив свій шлях до млина. Рассекс уже збирався по східцях, що вели до вузького містка біля коша для зерна; Макевой дерся нагору по другій драбині, що вела від коша на горище, а біля краю горища стояла гарненька Генрієтта, вдягнена у нижні спідниці, чим викривала свою провину, і верещала.

— Ха! Далі тобі вже не втекти! — кричав з помосту мірошник, й Ебенезер зрозумів, що коханці потрапили в пастку.

— Відкинь драбину! — крикнув він Макевою. Ірландець почув його і кинувся виконувати його пораду саме тоді, коли Рассекс почав лізти по драбині. Але хоча та не була ані прибита цвяхами, ані прив'язана, її повздовжні балки вклинилися між двома балками перекриття і надто міцно трималися, щоб Макевой міг вивільнити їх звідтіля, де стояв. Мірошник із зусиллям виліз на другу сходинку, на третю і на четверту, тримаючи в руці шаблю і спостерігаючи за тим, як борсається його жертва.

Опинившись тепер сам на помості, Ебенезер дивився на це, і серце в нього завмирало.

— Кинь що-небудь донизу, Джоне! Збий його звідти!