Баришник дур-зіллям

— Тут Випадок зіграв із нами вкрай дотепний жарт, викинувши такі кості, що рідко коли кому випадають, — сказав Ебенезер. — Твоя матінка, Генрієтто — це та сама дівчина, яку наш батько колись порятував, коли вона спробувала було втопитися в Чоптанку! Вона… вона була нашою годувальницею після того, як наша матінка, народивши мене, померла, а її власна дитина померла під час пологів, і до чотирьох років, поки наш батько не вирішив забрати нас назад до Англії, вона була для нас як мати! — Він закінчив це своє одкровення зі сльозами на очах.

— Святий Царю Небесний! — прошепотіла Мері. — Це що, правда? — Анна і Генрієтта лише сплеснули руками і розгублено подивилися одна на одну.

Ебенезер ствердно кивнув.

— Так, це правда, і, можливо, це проливає деяке світло на те, чому місіс Рассекс так до нас ставиться, кожного разу по-іншому. Батько розповів мені цю історію перед тим, як я поїхав: дядько Роксанни, тобто, я хочу сказати, отой негідник Жак, мав, напевно, таку саму вдачу, як і сер Гаррі, оскільки він пильнував її так само, як пильнували Генрієтту, і коли Природа знайшла нагоду прошмигнути крізь той захист, якого він скрізь наставив, як то вона і звикла робити, він прирік Роксанну на голодну смерть. — Він швидко переповів те, що Ендрю розказав йому про порятунок і дещо незвичні умови, за яких він підписав контракт із Роксанною. — Після смерті матері ходили брехливі чутки, що Роксанна стала його коханкою, — завершив він. — Почасти щоб покласти край цим брудним наклепам, він і полишив мис Кука і вирушив до Лондона. Я пригадую, як він казав, що дядько Роксанни звернувся до нього з вибаченням і благав її повернутися назад до нього; скидалося на те, що він знайшов для неї гідну пару.

Генрієтта здригнулася.

— Мого тата!

Мері похитала головою і зітхнула.

— Так, — підтвердив поет. — Цей Жак, вочевидячки, щось завинив Гаррі Рассексу і сподівався в такий спосіб залагодити свої борги. Звісно, Роксанна не мусила давати на це згоду, але не так давно вона розказала мені, що зненавиділа всіх чоловіків і пошлюбила сера Гаррі, аби придушити свої пристрасті та дати волю своїй ненависті. Вона так прив'язалася до мене й Анни, що, я так гадаю, відчувала себе покинутою, у певному сенсі…

— У всіх сенсах, — від східців у передпокої до них долинув голос місіс Рассекс, а за ним з'явилась і вона сама. Ебенезер швидко підвівся з крісла і вибачився, що дозволив собі так неделікатно висловитися.

— А ви ні в чому і не винні, — сказала місіс Рассекс, дивлячись повз нього на доньку. — Це ти, неслухняна Генрієтто, поводишся погано, виносячи з хати сміття… — Вона не встигла закінчити, як Генрієтта з плачем кинулася до своєї матері, прохаючи вибачити її; але було цілком зрозуміло, що дівчиною рухало не щире каяття за свій переступ, а любов і спочуття, викликане тим, що вона допіру взнала. Місіс Рассекс поцілувала її в чоло і вперше звела свій спраглий і тужливий погляд на близнюків; вона приборкувала свої почуття, аж поки зворушена Анна не змогла більше стримуватись і також кинулася до неї, щоб обійняти, і, скрикнувши «любі мої дітки!», вона нарешті дала волю сльозам.

За цим усі хором зайшлися плачем, так що якийсь час на всьому млині не було чутно жодних інших звуків. Усі кинулися обіймати одне одного у припливі почуттів, які зміг утілити в слова Ебенезер, що перший спромігся заговорити після того, як схлинула перша хвиля і кожен уже схлипував собі на самоті.

— Sunt lacrimae rerum[102], — вирік він, утираючи очі.

Але на цьому несподіванки того дня не скінчилися. Тільки-но місіс Рассекс досхочу наобіймалась із близнюками і попросила вибачення за те, що поводила себе холодно і байдуже, утримавшись, як і Ебенезер, від будь-якого натяку на свою безневинну спробу звабити його, а заразом утаївши і те, як її спокусив Берлінґейм, який нібито був коханцем Анни, — кожна з цих речей могла б пояснити її сум'яття, — вона приєдналася до них за столом і сказала, звертаючись до Ебенезера:

— Ти дотримався своєї обіцянки й перевершив своєю післямовою оповідку Генрієтти, Ебене (о Боже, і як могли мої дітки так вирости! і чого їм тільки не довелося пережити!); але я так гадаю, що можу перехопити винагороду в цій змазі, додавши свою післямову. Почнімо з того, що оті брехливі злісливі плітки про мене і вашого батька… то і справді були плітки, і злісливі, але то була не брехня. Три роки по смерті бідолашної Енн — це була їхня мати, Генрієтто, — ми з Ендрю разом оплакували її. Але на четвертий рік, присяй-бо, я його тоді покохала і даремно натякала на те, щоб ми одружилися! Одним словом, на четвертий рік я стала його коханкою. Ви вже мені за те пробачте!

Обидва близнюки знову обійняли її й запевнили, що тут немає чого пробачати.

— Навпаки, — понуро сказав Ебенезер, — це мій батько має вибачатися. Я тепер розумію, що ви мали на мислі, коли казали, що вас покинули в усіх сенсах.

— Ні, — сказала місіс Рассекс, — тут дещо більше… — Вона звела тужливий погляд на Мері, і вираз глибокої задуми на обличчі тієї змінився, тепер на ньому можна було прочитати розуміння.