Баришник дур-зіллям

— Воно-то так, — погодився поет. — Але, зважаючи на це, можна сказати й так, що навряд чи та сама халепа може приключитися з тими самими людьми двічі в їхньому житті. — І він провадив далі, почасти із добродушною іронією й у якійсь мірі щоб відвернути жінку від її страхів, розповівши про різноманітні теорії, у яких розглядається хід історії: про теорію, що історія рухається в зворотному напрямку, якої дотримувалися Данте і Гесіод; про драматичну теорію іудеїв і християнських апостолів; про теорію, яка стверджує поступальний хід історії, якої дотримувався Вергілій; про циклічну теорію, якої дотримувалися Платон і Екклезіаст; про хвилеподібну і навіть вихороподібну гіпотези, які, коли вірити Генрі Берлінґейму, висували неоплатоніки з Коледжу Христа, котрі вірили в те, що циклічні періоди історії стають дедалі коротшими і таким побитом у якийсь непередбачуваний мент у майбутньому всесвіт враз затвердне і вибухне так само, як славнозвісний птах Уїда (так казав Берлінґейм), про якого кажуть, що він літає дедалі меншими колами, аж поки не зникає зовсім, розчинившись у самому собі. — Істинному і справжньому прихильнику циклічних кіл, — доводив він, — не варто боятися того, що його захоплять пірати, оскільки його теорія, як і раніше, випустить його з їхніх пазурів; якщо ви боїтеся, що нас схоплять знову й уб'ють, тоді цілком зрозуміло, що ви вірите, що хід подій чимось нагадує спіраль, що в'ється донизу — але ж чи правобічна вона, чи лівобічна, я не можу того визначити, попередньо не з'ясувавши ще деяких речей.

Отож за допомогою таких та інших подібних словесних плетив і вмовлянь місіс Рассекс вдалося заспокоїти; після обіду скрині й кофри жінок завантажили на візок Мері, й Афродіта безлюдними сільськими вулицями відвезла їх до пришибу на річці, де стояв шлюп капітана Керна.

— Агов, а де ж то капітан? — запитав Ебенезер.

— Він сказав, щоб ми зачекали на нього на шлюпі, якщо в нього виникнуть труднощі з тим, щоб набрати залогу, — сказав Макевой. — Я так гадаю, що в нього будуть труднощі з тим, щоб взагалі знайти кого-небудь у цьому селі.

Коли вони перенесли своє майно з візка на поклад, Мері Манґамморі, підморгнувши поету, вирекла, що оскільки ця її виправа до Черч-Кріка не досягла своєї мети, їй також доведеться поклопотатися про те, щоб підшукати собі залогу. Якщо їй пощастить, сказала вона, тоді її звична мандрівка шляхами округу за декілька днів приведе її до мису Кука, де вона пообіцяла зустрітися і поговорити з Джоан Тоуст, спробувати захистити Ебенезера перед нею, поспитатися, чи хтось, бува, не знає, де зараз Генрі Берлінґейм, і передати всі новини, якщо такі будуть, до Енн-Арундел-Тауна. Вона побажала їм усім успіху в їхньому посольстві до губернатора, і заради свого, і заради їхнього добра, й, обмінявшись на прощання найніжнішими словами — головно з Роксанною, Генрієттою й Ебенезером — розвернулась і поїхала тим же шляхом назад до селища.

Ебенезер розглядав знайомий йому чардак.

— Дякувати Богу, погода стоїть чудова; моя остання подорож на цьому кораблі була суцільним жахіттям! — Він помітив, що Бертран, який був незвично принишклим упродовж усього дня, тепер виглядав геть пригніченим, і жартома запитав його, чи не вгледів той часом мавра Боабділа в заростях мирту.

— Далебіг, пане, — поскаржився слуга, — краще вже знову бути з капітаном Томом Паундом, аніж подорожувати Мерілендом.

— А це ж чому?

Бертран відповів, що хоч він і буде винен своєму хазяїну аж до самого скону за те, що, серед усього іншого, він визволив його з острова Бладсворт, але виходить так, що він потрапив з жару та в полум'я, адже старий полковник Роботем приб'є його, коли відкриється, що міс Люсі вийшла заміж не за Поета-лауреата, а за якогось служку, котрий своєю астролябією визначив альмукантарат її сузір'я.

— Ти завдав дівчині великої кривди, — визнав Ебенезер, — але навряд чи я та людина, яка може тебе за це ганити, та й сам полковник у цій справі поводився далеко не бездоганно. Я так міркую, що шлюб, узятий під таким хибними приводом, може бути скасовано навіть після виконання шлюбних обов'язків, і я не боюся, що Люсі може заявити свої права на Молден; але мені шкода бідолашну дівку, бо її двічі ошукали, та ще й залишили з дитиною. Це, звісно, твоя справа; втім, я міг би побажати… Боже мій правий!

З корми шлюпа, куди Ебенезер відвів жінок, щоб вони зачекали там на повернення капітана, долинули якісь крики, вереск і лайка. Ебенезер поспішив туди, щоб з'ясувати, що там діється, і зіткнувся віч-на-віч з якимось чоловіком, що виринув з крихітної каюти; побачивши його, Ебен відчув, як у нього аж коліна підкосилися, а Бертран упав ниць на чардак; це був кремезний присадкуватий чоловік, вдягнений з ніг до голови в чорне вбрання, із пістолем в одній руці та ціпком з чорного дерева в другій.

— Оце так! — подивувався чоловік. — Ти тільки поглянь, капітане Скеррі, хто тут у нас!

На кормовому сидінні з'явився його двійник, також розмахуючи пістолем і спираючись на ціпок.