Баришник дур-зіллям

— Це ж треба, капітане Слаю, таж у нас тут на додачу до лоцмана ціла залога! — Він посунувся ближче і зловісно всміхнувся до Ебенезера. — Я так бачу, капітане Слаю, що це саме той поганець, який закаляв свої плюндри у «Володарі морів»!

— Той самий! — мовив Слай. — А оте полохливе щеня — то наш приятель, фальшивий лауреат, що обдурив нас і втік, коли ми їхали до Плімута!

Обидва так раділи, злапавши трьох давніх знайомих, що аж гидко було дивитися, — вони вже впізнали у Макевої того відшкодівника, що так допікав їм під час їхньої останньої подорожі через океан. За їхнім наказом, на чардак вийшов похмурий капітан Керн, і вся компанія зібралася посеред корабля.

— Богом божуся! — крикнув капітан до Ебенезера. — Я пішов, щоб винайняти собі залогу, а ці злодюги схопили мене!

— Ну, годі, годі, — став докоряти йому капітан Скеррі, — хіба ж можна так говорити про своїх товаришів із залоги, сер! Наш приятель, капітан Еврі, зараз стоїть з підвітряної сторони острова Джеймса і шукає собі лоцмана, який провів би його затокою вгору, а позаяк ми з капітаном Слаєм прямуємо на південь, то пообіцяли йому когось знайти.

— А що ви збираєтеся робити з нами? — запитав Ебенезер.

— Що робити? — повторив капітан Слай. — Ну, що ж, сер, коли вже ви Лауреат Меріленду — ага, ви гадали, що ваш приятель Джон Куд вас не видав би, еге ж? А що ви скажете, коли я вам повідомлю, що це був ніякий не Джон Куд, а лише один із Кудових помічників? Ви що, думаєте, що я не знаю, як виглядає батько моєї дружини? Та ти тільки подивися, як він тремтить! Я так гадаю, що він зараз знову накладе в штани! То що ми будемо робити з цією ватагою, га, капітане Скеррі?

Його партнер гигикнув.

— Та що ж, ми могли б з'їсти його на вечерю, капітане Слаю, або ж могли б всадити кожному в черево по кулі.

— Висадіть жінок на берег, — мовив поет. — Вони перед вами нічим не завинили.

Капітан Скеррі визнав, що не відчуває ніякої ворожості до жінок, та й взагалі жодна жінка на планеті не викликає в нього будь-якого бажання, проте він не став би нав'язувати свої особисті смаки капітану Еврі та його залозі, котрі після довгої подорожі через океан навряд чи відмовляться скуштувати запаморочливих чар трьох таких спокусливих леді. Він запропонував капітану Слаю завантажити все товариство, за винятком капітана Керна, до трюму і залишити піратам право остаточно вирішити їхню подальшу долю.

Не маючи жодного попереднього досвіду спілкування з каперами, Анна Кук, здавалося, була просто приголомшена тим, що відбувалося, і заціпеніла, тоді як Роксанна і Генрієтта тулилися одна до одної й заходились голосити з подвійною силою. На всі вмовляння викрадачі відповідали зі зневажливою посмішкою, і бранці були змушені спуститися в тісний морок трюму шлюпа, що смердів устрицями. Макевой обійняв Генрієтту, намагаючись якось її втішити, а Ебенезер зробив те саме з Анною; Бертран і місіс Рассекс мусили справлятися зі своїми страхами без сторонньої допомоги, і треба було віддати належне останній за те, що вона ні разу не згадала спадну спіралеподібну теорію розвитку історії, яка завдавала таких тяжких мук сумлінню поета. Над своїми головами вони чули, як Слай і Скеррі домовилися пливти шлюпом з Черч-Кріка до Фішінг-Кріка, щоб ніхто із селян не міг почути криків бранців, але вирішили зачекати ночі, аби спуститися Малим Чоптанком до місця їхньої зустрічі з капітаном Еврі.

Тривалий час вони скніли, впавши в розпач, такий самий чорний і безвихідний, як і їхня темниця. Потім, коли шлюп вирушив, Анна почала скимліти, і її брат був так цим схвильований, що сказав:

— Яка ж то вона клята штука — щастя! Як я його зневажаю! Ця наша інтерлюдія останніх днів — їй-богу, та це ж оаза на пустельному шляху життя! Подорожній недовірливо ставиться до щасливої нагоди; прибитий тими злигоднями, що він допіру здолав, знемагаючи від тих злигоднів, що очікують на нього попереду, він відпочиває лише уривками; і дні лежать, немов каміння, в його шлунку; вода стає на смак гидкою, щойно торкнеться вуст. Ось що трапляється із тим, чия уява спроможна наповнити змістом цю подорож, але хто на цій путі не пілігрим, той, либонь, бродяга, і горе тим, кому пощастило менше! Для нас це страдництво, позбавлене мети, анабазис, і коли Випадок поблажливо дарує нам якийсь перепочинок, то заслуговує від нас лише на гнів, а не подяку. Покажіть мені щасливця, який не бовдур і не спить!

Якщо його компаньйони і зрозуміли це риторичне звернення, то ніхто з них на нього не відповів. Анна запропонувала всім жінкам краще заподіяти собі смерть, тільки-но трапиться така нагода, аніж терпіти масову наругу піратської ватаги.

— Це не означає, що я волію радше вмерти, ніж зазнати безчестя, — пояснила вона. — Моє дівоцтво нічого для мене не важить, але раз уже опісля вони нас однаково вб'ють, то краще вже померти зараз і покласти цьому край. Якщо Ебен не задушить мене, тоді я збираюся втопитися, щойно вони приведуть нас на чардак.