Баришник дур-зіллям

Ближче до обіду було вирішено, що Рассекси разом із Куками поїдуть до Енн-Арундел-Тауна, тільки-но Макевой повернеться з острова Бладсворт; Роксанна і Генрієтта залишатимуться там, аж поки не спродадуть маєток мірошника, після чого вони (і, можливо, як натякнула з удаваною сором'язливістю Генрієтта, Макевой також) відпливуть до Англії, щоб розпочати там нове життя. Ебенезер повідомить про стан справ губернатору Ніколсону і, якщо дозволять обставини, клопотатиме перед ним, щоб той своїм губернаторським указом повернув йому маєток на тих підставах, що його використовують для діяльності, яка підриває добробут Провінції; якщо це його прохання не принесе жодних плодів або його батько виявиться невблаганним, тоді вони з Анною залишать Меріленд як члени родини Роксанни і він спробує влаштуватися на якусь роботу в Лондоні. Генрі Берлінґейма і Джоан Тоуст, хоч думки про них глибоко турбували близнюків, на якийсь час виключили з їхніх планів, бо де перебуває перший і в якому стані друга, ніхто напевно не знав.

Їхній настрій ще більше піднісся, коли невдовзі після обіду прибули Макевой і Бертран, які повідомили, що капітан Керн зі своїм шлюпом чекає на них на річці й ладен відвезти їх хоч на край світу. Макевой палко поцілував Генрієтту, а заодно і її матусю, а Бертран, не в змозі вимовити ані слова, вдячно обійняв свого хазяїна.

— Ви можете собі таке уявити? — розсміявся Макевой. — Ці горопахи думали, що ми їх залишили напризволяще! Коли вони побачили мене разом із Білогорлика Дзюбком, то подумали, що мене знову схопили, і заходилися лаяти тебе на всі заставки! — Обличчя його на якусь хвилю спохмурніло, і, поки Бертран виказував свій захват від того, що бачить міс Анну живою й у доброму здоров'ї, він зізнався Ебенезеру: — Дік Паркер та інші ледве домоглися, щоб нас відпустили звідти живими. Наш приятель Біллі геть здичавів і був ладен убити нас на місці!

Ебенезер зітхнув.

— Цього я і боявся. Я так гадаю, що він ще більше буде розпалювати пристрасті, підбурюючи агатчвупсів.

— Так отож.

Макевой показав новий перстень з риб'ячої кістки на кшталт того, що врятував Ебенезера.

— Чікамек дав мені це за те, що я повернув йому сина, а Дік Паркер подарував такого ж самого Бертрану, але я б не дав за нього і ламаного шеляга, бо дідька лисого він нас захистить, коли почнеться війна, а вона таки почнеться, і тепер, коли біля керма стоятиме пан Коханкоупретс, це станеться ще швидше. Я збираюся відплисти з цієї клятої провінції за першої-ліпшої нагоди, і Генрієтта поїде зі мною, навіть якщо мені доведеться її викрасти. — Він зашарівся, позаяк ці його останні слова пролунали якраз тоді, коли в загальній розмові раптом запала тиша, і їх почули всі.

— Ну, я маю надію, що до цього не дійде, — засміявся Ебенезер. — Та я й не дозволю тобі так не по-лицарськи поводитися з моєю сестрою! — І він повів далі, повідомивши своєму спантеличеному приятелю новину, що вони з Генрієттою тепер родичі, й розповів про їхні наміри на найближчий час.

— Що й казати, Ебене, їй-бо, ти мене просто лякаєш! — Він захоплено подивився на Генрієтту. — Ні, я так гадаю, що мені її треба вкрасти якомога раніше, а то ще з'ясується, що я теж твій брат!

Коли вже всі привіталися одне з одним, місіс Рассекс запропонувала відправити Бертрана до капітана, щоб запросити того на обід, а заодно і для захисту від піратів, які начебто були десь неподалік і проти яких село вживало таких оборонних заходів. Слуга був непомалу стривожений цією останньою новиною, але Макевой підняв її на сміх.

— Якби пірати і справді були десь поблизу, то вони б уже давно напали на нас; ми були єдиним кораблем на всьому шляху від протоки Лімб до Черч-Кріка! У будь-якому разі капітана не буде на кораблі; він збирався набрати собі нову залогу, яка знає трохи більше, ніж ми з Бертраном, як треба управлятися з кораблем.

Усі, окрім Бертрана і місіс Рассекс, приєдналися до Макевоя і заходилися применшувати небезпеку з боку піратів, і коли за обідом Мері запропонувала приглянути за млином і подбати про продаж заїзду (в останньому вона і сама виказувала певну зацікавленість), усе товариство поклало відплисти до Енн-Арундел-Тауна по обіді того ж таки дня, якщо це тільки буде можливо.

— Що раніше я виберуся з Черч-Кріка, то краще, — мовила Генрієтта, і Макевой, наміри якого, можливо, були не такими альтруїстичними, зауважив, що коли вже Біллі Ромлі перекинувся на інший бік, то тепер їм треба ще скоріше повідомити Ніколсону про обставини, що склалися.

— А втім, — вирекла Роксанна, — я вся тремчу від однієї лише думки про піратів. Усім нам, окрім Мері, уже доводилось раніше потрапляти до них у полон, і нам там велося дуже кепсько, і ми хіба що якимось дивом урятувалися. Навряд чи нам може так пощастити вдруге.