Читаем Баришник дур-зіллям полностью

— Це лише третій раз, як я опинився на кораблі, — без вагань вирік Макевой. — Першого разу я був відшкодівником, якого викрали в Лондоні Слай і Скеррі; другого — пасажиром на цьому самому кораблі вранці. І я вам клянуся, що не здатен відрізнити форпіка від корми!

— Дотепно сказано, — похвалив Еврі. — Тоді скидається на те, що я не можу взяти вас у свою залогу. Містере Шеннон, проведіть цих люб'язних джентльменів до гакаборта.

Ебенезер закляк, ніби громом ударений, Бертран упав навколішки; навіть капітан Керн, здавалося, на якусь хвильку не зрозумів, що сказано. Вартівник одним із пістолів жестом вказав їм на гакаборт і чоботом піддів слугу, що тремтів від страху.

— Там, із підвітряного боку, є острівець, — зауважив капітан Еврі. — Якщо вам пощастить і допоможе приплив, то ви зможете до нього дістатися. Рахуйте до п'ятьох, містере Шеннон, і стріляйте в того, хто забариться стрибати.

— Один, — сказав містер Шеннон. — Два.

Макевой голосно вилаявся і скинув свої черевики.

— Прощавай, Ебене, — сказав він. — Прощавай, Генрієтто! — Він перескочив через поруччя і шубовснув у море за кормою.

— Три. — Містер Шеннон усміхався, дивлячись на тих двох, що ще залишилися, поки вони знімали свої черевики. Від щогли до них долинув жіночий голос, який нібито щось питав, але зміст цих слів розвіяв вітер. Бертран востаннє щось проскімлив і стрибнув за облавок.

— Чотири.

Ебенезер поспішив до гакаборта. Сподіваючись без надії, він крикнув у спину піратові:

— То ви мені обіцяєте, пане? Щодо леді?

— Я обіцяю, що файдолитиму ваших гарненьких дам від бушприта до транця, — сказав Довгело Бен Еврі. — Я обіцяю, що дозволю всім своїм хлопакам патичити їх досхочу, аж гай шумітиме, сер, а потім, коли вони скінчать, я обіцяю пошматувати вашу сестричку на куски й засолити, щоб хлопцям було що жерти. Стріляйте, містере Шеннон.

Якби Ебенезер мав у запасі ще якихось секунд десять, тоді він, може, і побіг би до Анни, щоб умерти поруч із нею, але під впливом раптової команди він у карколомному стрибку перемахнув через поруччя і ляснув прямісінько обличчям об льодяну воду. Від потрійного потрясіння, викликаного падінням, погрозою і холодом, йому ледь не забило памороки; з болем він одригнув, відхаркався солоною водою і по кількох хвилях борсання у воді, не знаючи куди плисти, вихопив нарешті оком світло шлюпа, який віддалявся у темряві. Хвилі накривали його з головою і кидали навсібіч; просто лежати на поверхні води, як він це одного разу зробив за схожих обставин, означало б скоро загинути від холоду. З'ясувавши своє розташування щодо шлюпа і напрямок морської течії, він почав відчайдушно гребти в бік острова, який мав би бути десь на сході.

— Агов! — гукнув він, і йому здалося, що з поривом вітру він почув якусь відповідь. Думка, від якої його враз пронизало таким самим холодом, як і від води Затоки, стрільнула йому до голови: а що коли там немає ніякого острова? А що коли Довгело Бен Еврі вирішив розпалити їхні надії лише задля того, щоб утнути з ними жорстокий жарт? У будь-якому разі, якщо там і був острів, то він мусив би бути близько, бо інакше йому тут і саксаган; нова хвиля підштовхнула його у правильному напрямку, але зменшила дієвість його гребків, а холодна вода забивала подих.

Якусь хвилину чи дві по тому його підбадьорив наснажливий вигук попереду:

— Сюди! Я стою на дні!

— Макевой? — крикнув він радісно.

— Еге! Пливи! Не здавайся! А де Бертран? Бертране!

І знову попереду поета, але дещо правіше, пролунала відповідь; невдовзі всі троє, важко дихаючи і тремтячи від холоду, стояли разом на кам'янистому березі.

— Хвала Богу, це просто чудо! — вигукнув Бертран. — Двічі мене топили пірати, і двічі мене виносило живим на острів в океані! Я так гадаю, що варто нам ще трохи пройтися, і ми знову знайдемо Дрепакку!

Але Ебенезер і Макевой були надто пригнічені долею жінок, щоб радіти власному щастю. Поет вирішив, що краще вже буде нічого не казати про погрозу капітана Еврі, яку той кинув на прощання, позаяк вони все одно нічого не могли вдіяти, щоб запобігти цьому; але навіть і так Макевой поклявся присвятити решту свого життя, щоб вислідити та прикінчити цього пірата.

Стоячи в мокрому одязі на свіжому повітрі, вони тепер зауважили, що на його тлі води затоки були відносно теплі.

— Нам треба десь сховатися від вітру і розвести багаття, — сказав Макевой.

— У нас немає чим його розпалити, — байдужим голосом відзначив Ебенезер. Тепер, коли він був у безпеці, його повністю поглинули думки про долю Анни та їхню останню розмову; він пошкодував, що не втопився.

— Тоді збудуймо якийсь курінь, а то ми тут замерзнемо, — мовив Макевой.

Перейти на страницу:

Похожие книги

10 мифов о князе Владимире
10 мифов о князе Владимире

К премьере фильма «ВИКИНГ», посвященного князю Владимиру.НОВАЯ книга от автора бестселлеров «10 тысяч лет русской истории. Запрещенная Русь» и «Велесова Русь. Летопись Льда и Огня».Нет в истории Древней Руси более мифологизированной, противоречивой и спорной фигуры, чем Владимир Святой. Его прославляют как Равноапостольного Крестителя, подарившего нашему народу великое будущее. Его проклинают как кровавого тирана, обращавшего Русь в новую веру огнем и мечом. Его превозносят как мудрого государя, которого благодарный народ величал Красным Солнышком. Его обличают как «насильника» и чуть ли не сексуального маньяка.Что в этих мифах заслуживает доверия, а что — безусловная ложь?Правда ли, что «незаконнорожденный сын рабыни» Владимир «дорвался до власти на мечах викингов»?Почему он выбрал Христианство, хотя в X веке на подъеме был Ислам?Стало ли Крещение Руси добровольным или принудительным? Верить ли слухам об огромном гареме Владимира Святого и обвинениям в «растлении жен и девиц» (чего стоит одна только история Рогнеды, которую он якобы «взял силой» на глазах у родителей, а затем убил их)?За что его так ненавидят и «неоязычники», и либеральная «пятая колонна»?И что утаивает церковный официоз и замалчивает государственная пропаганда?Это историческое расследование опровергает самые расхожие мифы о князе Владимире, переосмысленные в фильме «Викинг».

Наталья Павловна Павлищева

История / Проза / Историческая проза
Салават-батыр
Салават-батыр

Казалось бы, культовый образ Салавата Юлаева разработан всесторонне. Тем не менее он продолжает будоражить умы творческих людей, оставаясь неисчерпаемым источником вдохновения и объектом их самого пристального внимания.Проявил интерес к этой теме и писатель Яныбай Хамматов, прославившийся своими романами о великих событиях исторического прошлого башкирского народа, создатель целой галереи образов его выдающихся представителей.Вплетая в канву изображаемой в романе исторической действительности фольклорные мотивы, эпизоды из детства, юношеской поры и зрелости легендарного Салавата, тему его безграничной любви к отечеству, к близким и фрагменты поэтического творчества, автор старается передать мощь его духа, исследует и показывает истоки его патриотизма, представляя народного героя как одно из реальных воплощений эпического образа Урал-батыра.

Яныбай Хамматович Хамматов

Проза / Историческая проза
Полтава
Полтава

Это был бой, от которого зависело будущее нашего государства. Две славные армии сошлись в смертельной схватке, и гордо взвился над залитым кровью полем российский штандарт, знаменуя победу русского оружия. Это была ПОЛТАВА.Роман Станислава Венгловского посвящён событиям русско-шведской войны, увенчанной победой русского оружия мод Полтавой, где была разбита мощная армия прославленного шведского полководца — короля Карла XII. Яркая и выпуклая обрисовка характеров главных (Петра I, Мазепы, Карла XII) и второстепенных героев, малоизвестные исторические сведения и тщательно разработанная повествовательная интрига делают ромам не только содержательным, но и крайне увлекательным чтением.

Александр Сергеевич Пушкин , Г. А. В. Траугот , Георгий Петрович Шторм , Станислав Антонович Венгловский

Проза для детей / Поэзия / Классическая русская поэзия / Проза / Историческая проза / Стихи и поэзия