Баришник дур-зіллям

— Коли вона знепритомніла, це виявилося для неї останньою краплею, — спокійно відповіла Анна. — Її… її соціальна хвороба нікуди не ділася, як нікуди не ділася її залежність від того клятого опію, не покращився й загалом стан її здоров'я, яке вона вже давно розтратила в тій сушарні. Доктор Совтер оглянув її і сказав, що вона помирає.

— О Боже! — простогнав поет. — Я мушу негайно її побачити! Я хочу померти раніше за неї! — Попри протести Анни, він таки спромігся вилізти з ліжка, але тільки-но сів, у нього одразу ж запаморочилося в голові, і він впав назад на подушку. — Бідна, нещасна! Нещасна свята жінка! Бідолашна мучениця!

Його ридання і голосіння урвалися тією метушнею, яку принесли з собою відвідувачі, очолювані Генрієттою Рассекс. Першими ввійшли його батько і Генрі Берлінґейм.

— Дорогий Ебене! — вигукнув Генрі, хапаючи його за обидві руки. — І що то за пригоди, заради яких ти мене залишив? — Він звів голову до Ендрю, який стояв, переминаючись з ноги на ногу, з іншого боку ліжка. — Ні, скажіть мені по щирості, містере Кук, ну хіба ж це поганий син, що рятує цілу провінцію?

Ебенезер міг тільки всміхатися: його серце переповнювали надто сильні й різноманітні почуття, щоб він міг здобутися бодай на якусь відповідь. Вони з батьком дивились один на одного спокійно і з болем в очах.

— Мені дуже прикро, батьку, — почав було він за якусь хвилю, але йому одразу ж перехопило подих.

Ендрю поклав ліву руку на чоло Ебенезеру — це був перший такий прояв турботи на пам'яті поета.

— Якось, Ебене, я сказав тобі в Сент-Джайлзі: просити пробачення — це привілей нерозумного сина, а нерозумний батько має обов'язок пробачати. — І всім присутнім у кімнаті він оголосив: — У хлопця ще не минула гарячка. Кажіть, яку ви там маєте до нього справу, сер Томас, і на тім закінчимо.

До покоїв увійшли ще три чоловіки: Річард Совтер, полковник Роботем і якийсь вишуканий джентльмен років п’ятдесяти у білій перуці, котрий злегка по черзі вклонився Ендрю й Ебенезеру.

— Томас Лоуренс, сер, з Ради губернатора, — сказав він, — маю честь познайомитися з вами! Прошу вибачити мені, що заважаю відпочивати й набиратися сил, бо ж ви на це цілком заслужили, але ніхто краще за вас не знає, що наша справа дуже нагальна і вкрай важлива…

Ебенезер помахом руки показав, що не заперечує.

— Моя сестра вже повідомила мені, яке ви маєте доручення, за що треба дякувати Богу і губернатору Ніколсону! Над нами нависла така загроза, про яку ніхто і не здогадується, сер, і що раніше ми з нею впораємося, то краще для нас усіх.

— Чудово. Тоді дозвольте мені запитати, чи відчуваєте ви в собі досить сил, щоб поговорити сьогодні зі мною і губернатором Ніколсоном.

— Ніколсоном! — вигукнув Совтер. — Клянусь пилкою святого Симона, панове! — І Ендрю, і полковник Роботем також, здавалося, були стривожені цими словами президента Ради.

Сер Томас кивнув.

— Містер Лоу повідомив мені, що губернатор виїхав вчора до Оксфорда, і коли його сповістили, що містеру Куку вдалося врятуватися, він захотів сьогодні ж прибути до Молдена. Ми очікуємо його з години на годину. Що скажете, сер?

— Я цілком готовий і дуже хотів би йому про все доповісти, — сказав Ебенезер.

— Дуже добре. Провінція у вас у боргу, сер!

— Перепрошую… — Полковник почервонів, як буряк; його круглі оченята неспокійно перебігали то на Ебенезера, то на Ендрю, то на сера Томаса. — Немає жодних сумнівів у тому, що цей хлопець герой і наразі має дуже важливу справу до губернатора; і мені б не хотілося, щоб склалося враження, нібито я думаю тільки про себе і надто вже переймаюся своїми особистими справами, чи здалося, що я не вдячний тим таємним агентам Його Королівської Величності, чия діяльність вимагає ховатися під чужими іменами…

— Та годі вже вам, Джордже! — різко урвав його Ендрю. — Містер Лоу, присутній тут, може бути агентом губернатора, короля Вільяма чи Папи Римського — кого завгодно, але цей хлопець — мій син Ебен, і все тут! Хай уже мені Бог простить, що я ввійшов у змову з містером Лоу, щоб обманути вас усіх, і дякувати Небесам, що вони повернули мені мого сина, який постав із мертвих, а чи повернуть мені Молден, чи ні, то вже не так суттєво!

— Досить, — наказав сер Томас. — Я нагадую вам, полковнику, що Провінція дуже зацікавлена в тому, що станеться із цим маєтком; саме для того, щоб зайнятися цією справою, я і прибув сюди, коли на те пішло. Якщо губернатор дасть на те згоду, тоді ми, можливо, влаштуємо засідання щодо цього питання сьогодні ж, тепер, коли містер Кук уже з нами. — І він нагадав усьому товариству, особливо Річарду Совтеру, що їм заборонено залишати садибу, поки ця справа не вирішиться.

— Клянусь органом святої Цецилії, — заходився протестувати Совтер. — Та це ж пряме порушення habeas corpus! Ми позиватимемо вас до суду, сер!

— Це ваше право! — відказав сер Томас. — А тим часом не залишайте мис Кука: містер Лоу дав знати майору Тріппу, і від сьогоднішнього ранку ми тут, довкола маєтку, маємо посполите рушення.