Баришник дур-зіллям

Негайно після того, як він розправився з трьома бранцями-чоловіками, сказала вона, капітан каперів гукнув жінок на корму, вочевидь, щоб сповнити свою обіцянку розважитися з ними, але, як з'ясувалося, усі їхні страждання обмежилися тим, що їм довелося вислухати кілька похітливих зауважень, бо коли він взнав її ім'я, а потім, розпитавши трохи більше, почув її дівоче прізвище, його ставлення до них цілком змінилося: він вибачився, що викинув чоловіків за облавок, висловивши надію, що вони дістануться острова Шарпа живими, і, ризикуючи власним життям, змінив свій курс, зайшовши в гирло Северну, де сказав їм adieu і повернувся на свій корабель, залишивши капітана Керна, щоб той відвіз їх до Енн-Арундел-Тауна.

— Ми не знаємо напевне, чи це був Бенджамін Довгелоу, — визнала Генрієтта. — Він не відповів на запитання матусі. Але інакше пояснити його поведінку я не можу…

— Звісно, що це був мій Бенджі, — сказала місіс Рассекс. — Мій любий хлопчик утік тридцять років тому, щоб стати моряком і піратом. Йому було просто соромно, от він і не признався.

Щодо цього питання вона і слухати не хотіла ніяких доводів, що могли б похитнути її впевненість, і, попри цей приголомшливо неймовірний збіг обставин, Ебенезер мусив визнати, що йому не спадає на думку жодна гіпотеза, яка могла б правдоподібніше пояснити цей раптовий напад милосердя Довгела Бена Еврі. Він сів, щоб обійняти їх усіх по черзі й знову і знову свою сестру, а потім виснажений відкинувся в ліжку. Його перебування в Пеклі, як він тепер взнав, насправді тривало чотири дні, упродовж яких він балансував на межі життя і смерті; Макевой і Бертран також були прикуті до ліжка через хворобу, викликану переохолодженням, хоч вони і не впадали в забуття. Перший уже цілком одужав, а от Бертран, якого вони знайшли тільки вранці наступного дня у стодолі, і досі був у важкому стані.

— Дякувати Богу, вони живі! — скрикнув Ебенезер. — А що там із батьком, Генрі Берлінґеймом і бондарем? Це їх я чую внизу? — І справді, з покоїв унизу долинало декілька чоловічих голосів, які, вочевидь, про щось сперечалися.

— Так, — сказала Анна. — Річ у тім, що всі вони під домашнім арештом, поки не вирішиться справа щодо маєтку! Губернатор Ніколсон дуже стривожений повстанням і торгівлею опієм, і він ввів на мисі Кука щось на кшталт воєнного стану, поки ти не одужаєш. Тим часом усі звинувачують один одного, і напевне ніхто не знає, чиї права є дійсними.

Одразу після того, як вони прибули до Енн-Арундел-Тауна, пояснила вона, вони з капітаном Керном разом пішли до дому губернатора, і, попри пізню годину, підняли його з ліжка, і як могли разом склали докупи історію про їхнє викрадення, про діяльність на острові Бладсворт і про ту порочну справу, осердя якої у цій місцевості, вочевидь, було в Молдені. Завдяки згадці про папери Джона Сміта і тому, що капітан Керн мав у Сент-Мері репутацію чоловіка тверезого, губернатор Ніколсон взяв їхню доповідь на віру: вислали два озброєних напівбаркаси, щоб наздогнати «Фенсі» капітана Еврі, і сам президент Ради, сер Томас Лоуренс, ще до світанку вирушив з жінками до мису Кука, маючи владу, дану губернатором, діяти як його уповноважений у всіх справах, що стосуються добробуту Провінції.

— І що тут скажеш, — засміялася Генрієтта, — ох, і весело ж нам тут усім було!

Ендрю Куку, як пояснила вона, довелося пережити одна за одною стільки величезних несподіванок, приємних і прикрих водночас, що якийсь час вони навіть опасувалися за його здоровий глузд: почати з того, що його радість від знайдення Ебенезера живим одразу ж змінилася гнівом і немалим соромом, спричиненим тим, що він поклявся усім і кожному, що «Ніколас Лоу», який насправді затоваришував з ним лише двома тижнями раніше і сказав йому, що Ебенезера немає серед живих, був справжнім Ебенезером Куком, а той так званий Лауреат Меріленду, що відписав мис Кука, був підлим ошуканцем. Як же зросло його сум'яття, коли він упродовж двадцяти чотирьох годин довідався, що його «син», вочевидь, є високопоставленим агентом губернатора; що Анну захопив у полон і звільнив горезвісний Довгело Бен Еврі; і — можливо, ця подія викликала в нього найбільше замішання, — що вона привела із собою його колишню давню коханку Роксанну Едуард і молоду леді, що, як стверджували, була його рідною донькою!

— Поза цими дивами, — мовила Генрієтта, — такі дрібниці, як ворохібня на острові Бладсворт, уже не були варті його уваги! Достоту, братику Ебене, він такий потішний чоловік, наш батечко!

— Генрієтто! — гримнула на неї місіс Рассекс. — Поспішимо сказати серу Томасу, що пан Кук отямився і скоро матиме достатньо сил, щоб з ним поговорити. — Вона по-материнськи поцілувала поета. — Дякувати Богові за це!

Анну це все неабияк потішило.

— Генрієтта так любить піддражнювати, просто диво, — сказала вона Ебенезеру, коли вони знову залишилися самі. — Роксанна попередила її, щоб вона не називала нас «брат» і «сестра» або батька «своїм» батьком, але вона все одно це робить, щоб під’юдити його.