Баришник дур-зіллям

— Отже, тепер, — сухо сказав Ніколсон, — я так гадаю, ми можемо нарешті розпочати розгляд нашої справи. Секретарю, приведіть, будь ласка, до присяги Ендрю Кука і почніть вести записи.

— Цей чоловік не приводитиме мене до присяги, — вирік Ендрю. — Я швидше складу присягу Дияволу.

— Той, хто відмовляється вийти і скласти присягу, — вдався до погрози Ніколсон, — втрачає всілякі свої права на цей нікчемний маєток раз і назавжди.

Ендрю знехотя склав присягу.

— Я протестую, Ваша Світлосте, — сказав Совтер. — Свідок не підняв свою правицю.

— Які до біса протести! — кинув у відповідь губернатор. — Свідок може підвести свою руку так само добре, як Генрі тут свого стручка, і це видно всім, окрім хіба що мерзотників і прицюцькуватих. Тепер сідайте, містере Кук. Оскільки всі ви, тут присутні, зацікавлені в цій справі й у нас немає справжнього приміщення суду, де ми могли б заслуховувати цю справу, я оголошую, що ця вся вітальня буде місцем, де заслуховуватимуть свідків. Можете відповідати з місця.

— Клянуся наколінком святої Розалії, Ваша Світлосте, — запротестував Совтер. — А кого ж у нас звинувачуватимуть і хто у нас буде позивачем?

Губернатор влаштував коротку нараду щодо цього питання із сером Томасом Лоуренсом, котрий потім оголосив, що у зв'язку з незвичною складністю висунутих вимог і заяв судове засідання почне провадитися у формі дізнання, щоб потім, щойно з'ясуються ці питання, стати справжнім судовим процесом.

— Це мало чим відрізнятиметься від того, до чого ми всі звикли за часів Лорда-правителя, — запевнив він присутніх. Совтер більше не став подавати жодних протестів навіть тоді, коли Ніколсон, немов спокушаючи його, зважився на надзвичайний крок і наказав привести всіх присутніх у кімнаті до присяги одночасно, змусивши їх усіх взятися за руки, утворивши ланцюжок, починаючи з Берлінґейма, який тримав Біблію, і всім хором повторити за ним.

— Ну, а тепер, містере Ендрю Кук… — він заглянув у документ, що лежав перед ним на столі. — Чи правильно я розумію, що п'ятого дня березня 1662 року ви придбали цю ділянку землі у такого собі Томаса Меннінґа і Ґрейс, його дружини, за суму в сім тисяч фунтів тютюну і що згодом ви звели на ній дім?

Ендрю підтвердив обставини цієї угоди.

— І чи правда те, що з 1670 року до вересня минулого року цією власністю управляв для вас такий собі Бенджамін Сперданс?

— Так.

— І де цей Сперданс? — запитав Ніколсон Берлінґейма. — Хіба він не повинен бути тут?

— Ми намагаємося його знайти, — сказав Генрі. — Але скидається на те, що він кудись зник.

Ендрю посвідчив, відповідаючи на запитання губернатора, що першого квітня, за його наказом, Ебенезер сів на корабель, що плив із Плімута, щоб повністю перебрати на себе обов'язки управителя плантацій, і у зв'язку з цим він дав своєму сину право розпоряджатися майном у всіх відповідних до цього випадках.

— Скажіть, чи відписав він безкоштовно минулого вересня в окружному суді Кембриджа мис Кука цілком і повністю Вільяму Сміту?

— Авжеж, відписав, клянуся святим Вацлавом, — рішуче втрутився Совтер. — У Вашої Світлості є документ, що підтверджує це.

— Його обдурили! — заволав Ендрю. — Він і гадки не мав, що йдеться про Молден, ба більше, він не мав права відчужувати власність!

— Не бачу жодних причин, чому він не міг цього зробити, — заперечив Совтер. — Який ще випадок більше відповідає поняттю «право розпоряджатися майном», ніж бажання плантатора відчужити свою плантацію?

Тут до битви долучився полковник Роботем.

— Усе це не має жодного стосунку до справи, Ваша Світлосте! Чоловік, який відписав мис Кука, є справжнісіньким самозванцем, як це визнав сам містер Кук, а моя донька у будь-якому разі має переважне право на маєток — справжній Ебенезер Кук втратив маєтність на кораблі на користь велебного Табмена, поставивши його в заклад у червні, а Табмен передав права моїй доньці раніше, ніж вчинили це друге ошуканство!

— Це нахабна брехня! — заволав Совтер, й Ендрю з ним погодився.

Ніколсон встав і вдарив ціпком об підлогу.

— Цього цілком досить, кат його бери! Слідство вважається закінченим!

Навіть Берлінґейм був вражений цим оголошенням.

— Таж воно ледве розпочалося! — запротестував Ендрю. — Ви ж іще нікого не вислухали!

— Або ви будете утримуватися говорити, коли не ваша черга, — сказав губернатор, — або я накажу вивести вас із зали суду. Ми сказали, що, тільки-но з'ясуємо, хто буде відповідачем, то скінчимо слідство і почнемо судовий процес. Слідство закінчене.

Ендрю сяяв від радості.

— Отже, ви визнаєте, що я справжній відповідач, а ці злодії повинні довести свої брехливі права на маєтність?

— Анітрохи, — відповів Ніколсон. — Я буду відповідачем, тобто я маю на увазі провінцію Меріленд. Ми конфіскуємо і дім, і землі, хай йому грець, а ви всі тут присутні маєте нам довести, чому ми не повинні утримувати маєтність у власності провінції іменем Його Королівської Величності.

— А на яких це підставах? — поцікавився Совтер. — Це ж просто пародія на правосуддя!