Баришник дур-зіллям

— Та годі вже тобі, Ендрю, — сказала місіс Рассекс. — Ти відповідач у цій справі, а не позивач. І, як на те пішло, той, хто вдається до ошуканства, має мало прав на те, щоб скаржитися на обман.

— Я цілком згоден! — озвався полковник Роботем і раптом закашлявся, відчувши на собі глузливий погляд Берлінґейма.

Ніколсон постукав по столі, закликаючи до порядку.

— Ви зможете владнати свої особисті справи потім, — вирік він. — Сідайте, містере Кук.

Ендрю вчинив, як йому сказали. Роксанна нахилилася, щоб прошепотіти щось йому на вухо, а Анна схвально поплескала брата по руці. Живчик у Ебенезера бився ще пришвидшено, але Генрі Берлінґейм підморгнув йому, і в нього відлягло від серця. За якусь мить однак уже була його черга хвилюватися: кухарка-французка підійшла до дверей і пошепки щось повідомила ратникам, які перегородили їй вхід і переказали губернатору це донесення, що, як здавалося, складалося з двох частин, першу з яких він вислухав, подякувавши кивком, а другу зустрів прокльоном.

— Вам, либонь, буде приємно взнати, пані Рассекс, — виголосив він, — що ваш приятель капітан Еврі вислизнув з наших рук і зараз прямує до Філадельфії, де, я в тому цілком певен, знайде собі затишну гавань і вдосталь спільників.

Роксанна відповіла, що ані її ніжні почуття до Довгела Бена Еврі в минулому, ані ті її зобов'язання, що могли виникнути перед ним останнім часом, не затьмарили їй зір і не заважають бачити ганебність його піратського ремесла: вона була б вдячна Його Світлості, якби він пригадав, що це саме вона донесла про місцеперебування Еврі й просила б більше не ставити її в незручне становище натяками на зв'язок, якого не існує.

— Я повністю з цим згоден, — сказав Ендрю. Ебенезер і Анна обмінялися здивованими поглядами, а губернатор, на якого справила враження палка промова Роксанни, кивнув, приносячи свої вибачення.

— Поза тим, мені повідомили, що одна з хворих просить дозволу приєднатися до нас, і оскільки пан Берлінґейм вважає, що вона може бути важливим свідком у низці питань, я попрошу його, перш ніж ми розпочнемо, допомогти сержанту привести її сюди вниз.

Ендрю, Роксанна, Генрієтта, Джон Макевой — усі спрямували свої стримані погляди на Ебенезера, риси обличчя якого почали було за своїм звичаєм безладно смикатися. Якусь хвилю він боявся, що з ним трапиться ще один напад і він знову застигне нерухомо, але, побачивши Джоан, яку вели попід руки її провожаті, неначе якусь нещасну, яку ледь притомною вивели з підземелля, він зірвався з бильця свого крісла.

— О Боже!

Усі чоловіки, шепочучи щось собі під ніс, підвелися; Ендрю торкнувся руки свого сина і разів зо два прочистив горло, немов думаючи його цим підбадьорити. Достоту це було гнітюче видовище: лице і одяг Джоан не були брудними — Анна і Роксанна подбали про це, але на її обличчі хвороба не залишила живого місця, зуби її були в жалюгідному стані, а очі — ті самі карі очі, що так жваво виблискували в «Медальйоні», — були червоними і геть збляклими. Вона не була старшою за Генрієтту Рассекс, але її недуга вкупі з нічною сорочкою з грубого сукна і нечесаним волоссям зробили її схожою на якусь відьму чи старезну божевільну з Бедламу. Макевой застогнав, побачивши це, Люсі Роботем прикрила долонею очі, Річард Совтер ніяково пирхнув, а його клієнт взагалі відмовився дивитися. Джоан була надто слабкою, щоб сидіти прямо, її загорнули в ковдру і вклали на канапу поруч із Генрієттою, яка одразу ж заходилася коло неї, і це вказувало на те, що у Макевоя від неї не було жодних таємниць.

І лише вмостившись на канапі, Джоан, кинувши пильний погляд на Ебенезера, який невимовно страждав, помітила його присутність.

— Господи, поможи мені та прости мене! — крикнув поет. Він впав навколішки перед канапою, притис руку Джоан до своїх вуст і заплакав.

— Прошу дотримуватися порядку! — наказав Ніколсон. — Ви можете, якщо хочете, сісти коло своєї дружини, містере Кук, але так ми ніколи не скінчимо нашу справу, якщо не розпочнемо. Хоч якої кривди він вам завдав, оцей поганець, місіс Кук, але ж усім видно, що він про це шкодує. Як ви хочете — щоб він помінявся місцем з місіс Рассекс чи дав вам спокій?

— Якби бажання були тістечками, то жебраки могли б їх жувати, — відказала Джоан, але хоч ця приказка і прозвучала уїдливо, голос її був слабким і сиплим. — Ніколи мені так зле не велося, як коли доводилося вечеряти одними лиш бажаннями.

— Отже, як вам буде завгодно, містере Кук, — сказав губернатор. — Але покваптеся.

Місіс Рассекс всадовила Ебенезера в головах у Джоан, на місце, яке вона звільнила, а сама зайняла крісло, що їй запропонував Ендрю Кук, який із сумом дивився на свого сина. Ебенезер тримав мляву руку Джоан у своїх долонях, але вона не могла його бачити; він не був у змозі навіть підвести очі, щоб подивитися на присутніх, але чув, як ліворуч швидко клацають спиці Анни, і ці звуки лунали для нього так, наче хтось забивав у нього цвяхи.