Баришник дур-зіллям

Але хоч їхній друг і поїхав, життя в Молдені так ніколи і не поновило свого спокійного плину. Анна залишалася у своєму вкрай знервованому стані; потім у травні стало зрозуміло, що під час їхнього короткого співжиття три місяці тому Джоан Тоуст завагітніла від свого чоловіка. І це вже й справді була дуже серйозна справа, бо якщо вона доносить плід до кінця, то пологи вже напевно її вб'ють, й у будь-якому разі дитина народиться хворою; тим-то, попри раптове пристрасне бажання стати батьком, яке Ебенезер відчув так сильно, що навіть сам злякався, він був змушений молити Бога, щоб стався самовільний ранній викидень. Але його молитви не тільки не знайшли відповіді; неначе це було карою за них, Анна посеред літа зізналася, що також у тяжі, і поетові знадобилось усе його красномовство, аби відмовити її від думки вкоротити собі віку!

— Я… я пропаща жінка! — лементувала вона, заворожена цими словами. — Я повністю збезчещена!

— Повністю! — погоджувався Ебенезер, — так само, як і я, відколи приїхав до Меріленду! Ти мусиш пошлюбити свій сором із моїм, або ж я зійду в могилу слідом за тобою!

Отож так сталося, що Анна залишилась у Молдені, живучи відносно самотньо, тоді як між слугами й сусідами-плантаторами ширилися найганебніші чутки. Одного разу Ебенезер повернувся з Кембриджа з обличчям сірим, як попіл, і вирік:

— Люди кажуть, що це я нагородив дітьми вас обох!

— А чого ж ти очікував? — відповіла Анна. — Їм нічого не відомо про Генрі, і навряд чи я захочу зробити містера Сперданса своїм коханцем.

— Але чому я? — кричав Ебенезер. — Невже люди з природи своєї такі зловмисні? Чи це Божа кара, щоб присоромити нас за те, про що…

Анна похмуро всміхнулася, побачивши його сум'яття.

— Про що ми навіть не могли помислити у своїх снах, не зашарівшись від сорому? Либонь, так воно і є, Ебене: і якщо це правда, то вирок, який виніс Він, має прецедент. По всьому світі дикуни та прості селяни підозрюють, що близнюки протилежних статей согрішили ще у лоні матері; то навряд чи вони тепер вважатимуть нас невинними.

Але, як здається, не існує сорому, настільки страшного, щоб з часом не можна було призвичаїтися з ним жити: до Молдену не приїздили жодні гості, а стосунки Ебенезера із домашньою челяддю і робітниками в полі стали холодними й формальними, але ані він, ані Анна більше не говорили про самогубство, навіть коли стало зрозуміло, що Берлінґейм не збирається повертатися. У кінці листопада Джоан Тоуст померла від тазового передлежання, яке забрало б життя й у здоровішої жінки, і її новонароджена донька померла також; убитий горем, Ебенезер поховав їх обох на березі, біля своєї матері. У січні настала пора народити Анні; короткі перейми почалися пізно ввечері, і, за браком професійної допомоги, вона, з поміччю кухарки Ґрейс (котра мала якийсь досвід повитухи) і самого поета, народила здорове немовля чоловічої статі. Було маловірогідно, що Ендрю Кук коли-небудь повернеться до Меріленду або почує про скандальну новину від третіх осіб, тож Ебенезер вирішив, що краще вже не засмучувати батька в його похилому віці, розповідаючи правду; натомість він написав, що хоча Джоан і віддала Богові душу при пологах, їхня дитина — син, названий Ендрю Третім, вижив, і ним опікується Анна. Що й казати — старигань не тямився від радощів.

Ця вигадка, коли вже з'явилася, мала значний вплив на Ебенезера і його сестру. Попри свій сором, Анна, здавалося, була надзвичайно готова і тілом, і душею до материнства; вона розквітла під час вагітності; пологи були легкими; груди її були повні молока, і хоча вона подеколи знову кидалась у сльози, однак тішилася дитям, як і воно тішилося нею, пригощаючись і з кожним днем стаючи дедалі пухкішим і рум'янішим. Вони і справді назвали дитину Ендрю і почали подумувати над тим, щоб зовсім переїхати з Молдену, щойно це стане можливим, «заради хлопчика»…

Однак це підводить нас майже до кінця історії, а нам, перш ніж дістатися його, треба на якусь хвильку відійти вбік, якщо ми хочемо щось довідатися про долю головного лиходія Джона Куда, про метикуватого губернатора, що збирався притягти його до відповідальності, та про хрестовий похід лорда Балтимора, що мав на меті повернути собі хартію, яка давала права на Меріленд і яку в нього відібрав король Вільям.