Безлюдні острови 12-13

Характеристики джентльмена дав Ф.Л. Томпсон в "Англійському поміщицькому суспільстві в дев'ятнадцятому столітті"[10]; це: "Почуття честі та особистої гідності, чесність, чутливість до потреб інших, ввічливість і лицарство". Вільям Теккерей також детально описав ці особливості в "Ярмарку марнославства"; за його словами, джентльмен — це "людина прямолінійна, без будь-якої підлості, яка дивиться світу в очі як людина, чиї цілі благородні, а принципи та переконання непохитні як за своєю стійкістю, так і за моральним рівнем, які є однаковими як до великих, так і до малих". Цей ідеал був створений в Англії за зразком римського, але на практиці він використовувався так само рідко, як і в Римі. Теккерей у "Ярмарку марнославства" вклав правду в уста одного з героїв такими словами:

"- Бо джентльмен, милостива пані, — рідкісніший екземпляр, ніж прийнято вважати. Хто з вас може назвати багато чоловіків у вашому оточенні, які заслуговують на це звання? (…) Ми всі знаємо сотні чоловіків у гарно зшитих сюртуках, десятки з бездоганними манерами і навіть кількох неймовірно щасливих чоловіків, які належать до вершків і рухаються у найвужчих колах відбірного товариства. Але скільки ми знаємо джентльменів?".

На словах, у нас все гаразд. На практиці завжди виникають проблеми. Майже завжди - бувають винятки. До англійських джентльменів ми ще повернемося...

Для виконання дорученого йому завдання Даву потрібні були співробітники. Перш за все він подумав про свого друга, маршала Удіно, єдиного чоловіка, з яким був на "ти" навіть в офіційних листах. Але Удіно виявився мудрішим за нього - побачивши, що справа програна, він виступив проти Наполеона. Тоді військовий міністр сухим безіменним наказом наказав йому виїхати до своїх маєтків і назавжди розірвав дружні стосунки, що зв’язували його з Удіно протягом двадцяти років. Даву, хоч і дискримінований імператором, так і не оговтався від певного рідкісного органічного дефекту: його намет був надзвичайно малим — у ньому не було місця для двох лояльностей.

Він виконав завдання: протягом кількох десятків днів створив для Бонапарта дві армії. Перша з них була очолена "богом війни" проти ворогів, що наближалися, і зазнала поразки при Ватерлоо; після чого він зрікся престолу. Однак це не означало умиротворення Франції, тому що на Сені стояла друга армія (180 тис. вояків і 750 гармат) під командуванням герцого Ауерштадтського і Екмюльського. Англійці добре знали, що битва з Даву може закінчитися другим Ватерлоо, тільки вже не французьким. Із цим чоловіком було безпечніше розмовляти.

Даву, дізнавшись про відставку самого Наполеона і бажаючи позбавити Париж бойових пожеж і чергового "дружнього візиту" іноземних військ, заявив, що, незважаючи на свою особисту огиду до Бурбонів, він дозволить їм повернутися на престол, якщо вони увійдуть до столиці одні, без визволителів. Інтриги інших міністрів зробили цю ідею нереальною, і Даву вважав, що якщо французи не бажають захищати свою гідність, їх не слід змушувати це робити. Йому було досить. Він заявив, що піде у відставку з міністерської посади й передасть Париж за однієї умови: усі офіцери, які залишили службу у Бурбонів у 1815 році й перейшли на бік імператора, отримають амністію. Англійці, вважаючи, що вони намагаються домовитися про якомога м'якші умови капітуляції, твердо відповіли, що зараз не час висувати подібні вимоги. Але Даву був людиною, яка не знала таких жартів. Він відповів, що тоді вийде зі своїм військом і гарматами і багнетами покаже, на що є пора, а на що ні.