Безлюдні острови 14-16

Кінді та Пуппі, мої кохані. Ви ще занадто молоді, щоб зрозуміти всю серйозність нашої тяжкої ситуації. Саме ви, мої любі, добрі дівчата, маєте особливий обов’язок у кожному випадку з любов’ю та відданістю стояти на боці вашої бідної, нещасної матері (…)

Мій Бурлінг, коханий мій милий хлопчик! Збережи свій милий, веселий, дитячий характер. Важке життя надто рано вирве тебе, мій любий хлопчику, з твоєї дитячої країни. Чемно слухай матусю і залишайся "татусевим милим Бурлінгом" (...)

Моя дорога маленька Анне-мяусль! Як мало я міг відчути твоє дорогоцінне маленьке існування. Мила, добра матуся повинна замість мене міцно обійняти тебе, моє мишенятко, і розповідати про твого улюбленого татуся і про те, як сильно він любив тебе. Нехай ти будеш маленьким промінчиком світла для своєї мами на дуже-дуже довгий час і нехай, щоб ти і надалі дарувала їй багато радості. Нехай твоя чарівна, сонячна вдача допоможе твоїй бідолашній, дорогій матусі в усі сумні години".

(з прощального листа Рудольфа Гесса до дітей, 11 квітня 1947 р.).

ВПРАВА 2 - ЧОЛОВІКИ

ТЕЗА:

"Ніде справжній "Адам" не розкривається так, як в неволі. Усе, що здобуто вихованням, все набуте, все, що не належить до його істоти, відпадає від нього. В’язниця з часом змушує припинити будь-яке удавання, усі ігри у хованки. Людина відкриває себе у всій своїй наготі (…) Особливо яскраво це виявлялося в концтаборі. У величезній масі в’язнів табору Освенцим-Бжезінка це було фактором вирішальної ваги. Здавалося б, однакова доля і спільні страждання мали б привести до незнищенної, нерозривної спільноти, до непорушної солідарності. Нічого з того. Ніде безсоромний егоїзм не виявляється так яскраво, як у неволі; чим важче там життя, тим відвертішою є егоїстична поведінка, породжена інстинктом самозбереження".

(із "Спогадів Рудольфа Гесса...")

АНТИТЕЗА:

"…З нашого блоку вдалося втекти в’язню. Фріцш (гауптштурмфюрер СС Карл Фріцш, заступник і права рука Гесса в Освенцімі – прим. W. Ł.) розпочав з есесівцями процес відбору.

- Втікача не знайшли, десятеро з вас помруть в голодному бункері.

Фріцш показував: "цей", "цей", і так дійшов до мене, вказав на мене і сказав:

- Цей.

Я простогнав, що мені шкода осиротити дітей... Мене вивели з черги на голодну смерть. І тут добровільно вийшов ще один в’язень. Всі були приголомшені, адже не можна було самовільно виходити з шеренги, була загроза смерті на місці, навіть якщо хтось хитнувся, то вже стріляли... Так він став перед цим Фріцшем, страшним, великим катом табору. Фріцш заревів, дістаючи пістолет:

- Чого ти хочеш, польська свиня?