Безлюдні острови 14-16

"Знищення євреїв відбулося в 1914 році", "Я не можу дуже багато сказати про винищення євреїв", "Я ніколи цим не займався проблематикою євреїв", "Що таке нацист? Це єгиптянин", "Я не знаю, що таке нацист", "Аушвіц? Я не знаю, що це таке".

(висловлювання 16-17-річних гімназистів з відомої

школи в реномованому районі Тель-Авіва - після

опитування, опублікованого тель-авівською газетою в

1985 році).

Номер 156

ОСТРІВ 16

ВАТИКАН

КАРОЛЬ ВОЙТИЛА

РУХОМА ЦІЛЬ

"Я папа в дорозі"

(Іоанн-Павло ІІ, Майнц, 1980 рік)

"То ж ким є той поляк? Він хто... (...)

- То Ти, о старче, Ти, один, і без тривог, і вин немає,

То Ти, на всім земному шарі, як Бог на небесах (...)

Європо!... Накажи, негайно щоб замовк Наклепник,

Тому що безкорисливість перевершила Тебе;

Слова обложеного старця

Палають в небі!"

(Ципріан Каміль Норвід, "Енцикліка обложеного")

У всьому світі це називають "феноменом Войтили". Найпростіше було б пояснити це явище харизмою, але тут є щось більше, якась невизначена суперхаризма, яка порушає навіть тих, хто байдужий до релігії, і яка магнетизує натовпи. Люди з усіх соціальних класів та інтелектуальних рівнів чутливі до Його тону. "Іоанне Павле ІІ, тебе любить увесь світ!" - скандували португальські селяни устами людей усіх рас. Де б він не з'явився, незліченні натовпи впадають в екстаз. Якщо Бог хотів мати Всюдисущого Заступника на Землі, Він його дочекався.

ХХ століття не знає іншого випадку такої популярності живої людини, що охоплювала б всі континенти (точніше, історія не знає такого випадку, але порівнювати з іншими століттями важко через різницю, зумовлену охопленням мас-медіа). Ульріх Кьоґі: "Жоден імператор, жоден президент, жоден філософ чи художник не зміг би зворушити стільки людей як зовнішньо, так і внутрішньо" (Die Weltwoche, 14 червня 1984 р.). Той факт, що Він приваблює величезні натовпи, куди б Він не йшов чи показувався, фахівці описували як природний фактор, який повністю дезорганізовує комунікацію, і, в технічних термінах, отримав назву "ефект Войтили".

Ніхто не може сказати, як Він це робить, оскільки Він цього не робить. Цей професор філософії, письменник, поет, драматург і, перш за все, Верховний Пастир Церкви, який не вживає таких пишних титулів (він називає себе "єпископом Риму"), випромінює електрику, вимовляючи прості, невигадливі, ви може навіть сказати: банальні, і досягає ефекту на слухачів, про який не могли мріяти навіть найвправніші оратори (навіть коли говорить незручні істини), але це ніколи не псує настрій і не є настирливим моралізуванням. Проте джерелом незліченних людських надій є не лише Його Слова, а скоріше Він Сам – Його характер, Його відвага, Його братання з малими, Його розум, Його жвавість і Його життєрадісність, до якої – про що натовпи не знають - Він змушує себе після сумних ночей, проведених на самоті в читанні, писанні і роздумах, що перериваються проханнями до Бога. Його найближчі відчайдушно атакують ці виснажливі години, щоб загасити їх для додаткового сну, навіть якщо вони розуміють марність своїх зусиль. Він вже не виправиться. Завдяки цьому може зберегти здатність птаха до польоту:

Бо така мандрівка марна,

Хто соромиться бідності птаха,

Хто не розвине в собі здатність до польоту

Через смуток, каяття і самотність.

(Корнель Уйейский, "Іоанн Хреститель")

Наче птах, він перелітає з країни в країну, з континенту на континент і перебуває в постійному русі – як жоден з інших пап. Звертаючись до народів, він олюднює, знеособлює папство і з ефектом, який ніхто не міг скопіювати, підтримує престиж Божої Церкви, яка для багатьох перестала бути такою після Освенцима та Хіросіми. У ньому є щось від позачасових лідерів, таких як Мойсей, Жанна д’Арк чи Ганді, які вважали свої функції не простим керуванням громадським ковчегом, але розширювали моральні горизонти пасажирів.