Безлюдні острови 14-16

"Іоанн Павло ІІ цілком усвідомлює існуючі у світі стосунки, і він готовий прийняти радикальні зміни, спрямовані на полегшення долі бідних (…) Так що він не проти втручання християн у політику – за умови, що вона не страчує свого релігійного характеру. (…) Всупереч тому, що говорять його критики, він не відмовлявся підтримувати прогресивні плани покращення умов життя людей політичними засобами. У його виступах багато закликів до структурних, тобто політичних змін. Церква повинна підтримувати такі зміни, щоб подолати зло експлуатації та виправити кривди, які є результатом відсутності рівності між бідними та багатими націями та між класами в усіх суспільствах. З самого початку свого понтифікату він рекомендував багато прогресивних політичних дій (…) він виступав за експропріацію приватної власності в ім’я соціальної справедливості. Він критикував діючі у світі фінансові, монетарні, виробничі та комерційні механізми за те, що вони виявилися нездатними до радикальних реформ (…) Як бачите, це не діяльність політичного консерватора. Ліберали, які зараз гавкають у воріт Ватикану, повинні потрудитися, щоб краще пізнати свою жертву, яку вони виглядають".

Не минуло й року після цитованої заяви Нормана, як у жовтні 1982 року Іоанн Павло ІІ засудив "автократичні й тоталітарні режими", які "заперечували й продовжують заперечувати свободу й основні права людини", але його критики залишалися глухими й продовжували висловлюватися, що Він німий у політичних справах. А до того ж забороняє священикам займатися політикою! Так, Він забороняє, але це не означає, що Він забороняє боротися зі злом, бо Він є прихильником боротьби за справедливість. Однак "Церкві не потрібно вдаватися до ідеологічних систем, щоб любити, захищати людину та сприяти її визволенню", сказав Папа, представляючи причини свого протистояння залученню священиків, обдурених фальшивими політичними доктринами. Євангелія на боці бідних і пригноблених – так, залучення священиків до чужих християнству політичних рухів – ні. (У 1983 році, під час туру Центральною Америкою, Святіший Отець чітко заявив, що Католицька Церква буде в авангарді політичних і соціальних реформ; він зробив це, як зазначає UPI, "у спосіб, який перевершив очікування", що, звичайно, викликали критику з боку тих, хто власний ар'єргард нахабно звуть авангардом).

Того ж року (1983), відвідуючи Гаїті, Іоанн Павло ІІ у своїй проповіді від 9 березня вимагав, щоб ситуація в цій жахливій країні, сповненій несправедливості, гніту та злиднів, "нарешті змінилася". Як слушно зазначив Роджер де Век у 1986 році (після перевороту на Гаїті) в журналі "Цайт": "Папа був провісником гаїтянської революції".

Також у 1986 році, 14 квітня, тижневик "Ньюсвік" опублікував наступний текст, який є коротким викладом того, що має нарешті зупинити роти крикунів, які нападають на "соціальний консерватизм Папи":