Безлюдні острови 14-16

Литовського каратиста, пілота, спортсмена Пауля Марцінкуса, близького співробітника та "горилу" Папи Римського, а також голову IOR (Інституту релігійних справ, тобто банку Ватикану), звинуватили у неналежному розпорядженні коштами Ватикану, зокрема, в співпраці з банком, який вів незаконні операції і зробився банкротом. Навколо цього здійнявся шалений галас, всупереч елементарній пристойності, бо ніхто не довів злих намірів Марцинкусу. Це все одно, що звинувачувати в нечесності людину, чий партнер по бриджу виявився злодієм. Цей велетень з вічною сигарою в зубах, будучи головним скарбником Святого Престолу, налагоджував співпрацю з різними банками, і, не будучи ясновидцем, не міг заздалегідь знати, що хтось із партнерів виявиться нечесним. Крім того, Марцінкус як голова IOR впорався чудово: за кілька років він допоміг державі Ватикан вийти з фінансових проблем, які раніше чорною хмарою нависли над папством через погане управління фінансами. Але його кар’єра та успіхи стали сіллю в оці для окремих країн (Марцінкус підтримував "Солідарність") та окремих кардиналів Римської курії. Масована атака на нього була насправді атакою на Папу, який тримає "таку людину" поруч із собою.

Щоб переконатися, що комплект є повним, Марцінкуса звинуватили в причетності до нібито вбивства 33-денного Папи Іоанна Павла I! У 1984 році британець Девід Валлоп видав кітч-бестселер на всіх континентах під назвою "В ім’я Боже", доводячи (без будь-яких доказів), що Іоанн Павло I був отруєний ватиканськими масонами, тому що він хотів дозволити протизаплідні таблетки та позбутися прелатів, які належали до масонської ложі P-2 (включно з Марцінкусом) з Ватикану. Насправді вся ця жалюгідна "science fiction" була черговим нападом на Іоанна Павла ІІ та Його Литовця. "Серед незліченних книг, присвячених Ватикану, ця одна з найгірших. На жаль, цей жанр містить більше лайна, ніж шедеврів", - сказав Жан Потен у "La Croix" (14 червня 1984).

Стріляючи зі всіх стволів, неможливо було пропустити папські поїздки, головним організатором яких був Марцінкус. Детектор витоків з Курії, Сандро Магістер писав у "L'Espresso", що справа Марцинкуса "кидає тінь на того, хто необережно вважав його своїм фаворитом, тобто на Папу (...) Однак критика на адресу Папи не обмежується лише захисту, яким він оточує Марцинкуса. Деякі кардинали вже сказали Войтилі, що вони віддають перевагу більш скромним подорожам...".

І так ми знову досягаємо суті понтифікату рухомої мішені – до самого руху, який теж критикують, як і все інше. Західнонімецький публіцист Ганс Зендер, радячи Папі Римському в багатотиражному тижневику вчитися теології та скромності у нікарагуанських міністрів, назвав подорожі Войтили "бродінням світом (...) у той самий час, коли багато людей, у тому числі католиків, помирають. від голоду". Ці поїздки нібито коштують занадто дорого, а зустрічі з людьми мають надто "цісарський" характер. У 1982 році Associated Press резюмувала це так: "Теологи з різних країн, дисидентські групи в Католицькій Церкві і навіть Римсько-Католицькі єпископи представили такий список негативів: 16 закордонних поїздок Іоанна Павла ІІ коштували занадто дорого (...) Католики в Бразилія, Великій Британії та багатьох африканських країн продовжують оплачувати феєрверки, вівтарі та заходи безпеки, хоча для покриття витрат папських візитів використовується праця волонтерів і доходи від комерційних підприємств". Це знову ж таки, як критикувати пишність симфонічного концерту чи футбольного матчу, бо за них мусили заплатити меломани та болільники[10]. Влада окремих країн грандіозно святкує візит Папи (Ватикан на це не має впливу, пишнота нікому не нав’язується), знаючи, що інакше народні маси не пробачать їм поганий прийом намісника Божого. Цього хочуть люди, а критики роблять вигляд, що не знають про це. Найлегше зрозуміти італійських кардиналів, яким нудить думка, що жоден італійський папа ніколи не був так любимий світом.