Читаем Безлюдні острови 6-7 полностью

- Що?!... Це якась паскудний підступ! – видавив з себе легат, такий же приголомшений, як і офіцери. — Вони хочуть здати Уа?!

- Так, пане!

Кілька десятків мовчазних очей зосередилися на його обличчі. Тепер Roma aeterna стояла позаду них, як привид, вискалюючи злі зуби. Регулус, відчувши вагання Марка, відрізав йому дорогу до якогось ухилу, голосно сказавши, щоб усі почули:

- Найлютіший ворог у наших руках... Божество буде задоволене!

Марк Емілій обернувся до центуріона і сказав з кам’яним спокоєм:

- Даю вам слово. Нехай Уа прийде, і ми відпустимо її.

З таким же спокоєм він перетворив театр у Тамугаді на цирк, оточивши сцену, яка до того часу використовувалася для драматичних вистав, решіткою з міцних стовпів. Майже чотири тисячі глядачів спостерігали, як лев, роздратований розпеченим залізом, розірвав вождя берберів. Наступного дня актори, музиканти й танцюристи відмовилися грати на арені, сплямленій кров'ю, але палиці повернули їм глузд.

Через місяць Марк Емілій вирушив оглянути найпівденнішу римську сторожову вежу Кастеллум Дімміді. Вона знаходилася за горами й за ланцюгом мавритансько-нумідійського лімесу (великої смуги прикордонних укріплень імперії в Африці) і не належала ні Кесарії Мавританській, ні Нумідії — вона належала Риму й Сахарі. На зворотному шляху, коли вони прямували вздовж висохлого русла річки Уед Джеді до Гемелл, їх наздогнав самум.

Вітер, який шалено ревів і ніс хмари піску, грудки горілої землі та дрібні камінчики, розкидав римлян так легко, наче вони були зграєю переляканих птахів. Здавалося, ціла армія злих духів пустелі брала участь у цій атаці, проти якої не було захисту — дрібний, як борошно, пил тиснувся у ніздрі та під повіки, знущаючись над плащами, закутаними навколо голів вершників і тварин. Протягом двох днів самум божеволів уздовж і впоперек північної Сахари, гонячи перед собою незліченні ряди жовтих привидів, щоб підкорювати оазиси та людей. Нарешті, знесилений, він ліг десь на м'яких хвилях Великого Ерга, але зробив це надто пізно - римляни і їхні коні стали падаллю для сахарської фауни: в радіусі двох миль лежали трупи останніх "дияволів" пана на Нумідії.

Вижив лише він, навіть не розуміючи, яким чином. Неушкодженим вийшов з тієї піщаної петлі, яка їх усіх оплела, можливо, тому, що він був іншим, відмінним від них, напівбогом-напівдемоном із шматочком щастя в руці. Римляни казали: "Sic fata tulere"[17].

Прокинувся він в наметі з відкритим верхом, через який виходили клуби диму від багаття. Біля вогню сиділа стара жінка з круглими сережками у вухах і косами з блискучими металевими підвісками. Великі, як у хижих птахів, очі на висохлому обличчі дивилися на нього байдуже. Кілька днів він бачив лише її, як вона схилилася над ним, цокала браслетами та вливала йому в рот пюре з вареного м’яса та пшона, а вночі – силуети трьох чоловіків, які виводили його з мотузкою на шиї, щоб він міг справити нужду. Він робив це на їхніх очах і зазнавав приниження. Удень він лежав на циновці, його ноги й руки були прив'язані до вбитих у землю кілочків.

Жінка говорила з ним. Вона була рабинею в римському Тевесте. Від неї Марк Емілій дізнався, що його тримають у таборі князя Тухурти, і що його кинуть до ями з голодним левом у день, вказаний "кахіна" і "сахіра"[18]. Лелхін, жриця богині Таніт-Аштарет[19], більшою для племені, ніж вожді, і тому її обміняли на Уа.

Настав день, коли на зборах племені мали відзначити дату його смерті. Марк Емілій чув її голос, який співав у битві при Тамугаді:

- …Я бачу чорні тіні!…вони все ближче!…Бачу намети, рознесені вітром по пустелі!…намети, забризкані кров’ю!…наші юнаки гинуть!…ніхто не насипає над ними насипу з каменів!… Хаул, дух, що служить Таніт, розлючений і шаліє!… Хаул гнівається!… Хаул зв’язує і розв’язує вузол щастя й нещастя, радості й сліз, життя й смерті… Ніде не видно наших воїнів! ... шакали виють на кільватері!... Біліють на сонці кості народу Таніт!

Їй відповів різкий чоловічий голос, і знову вона продовжила свою натхненну пісню:

- Духи божевілля оволоділи вами!... Ви втратили зір!... Помста чорним полотном покрила ваш розум!... Таніт, о Таніт!

Чоловік перебив її істеричним криком, а потім вона сказала те, чого не було чути в наметі. Увійшла стара жінка. В’язень глянув на неї.

- Сахіра хоче, щоб ми згорнули табір і втекли, — злякано пробурмотіла вона. — Тухурта сказав: ні! Тухурта — син Уа. Тухурта не любить Лельхін. Завтра ти помреш у битві з левом. Але сьогодні ввечері ти пізнаєш деба. Цього хоче Сахіра Лельхін. Цього хоче Аштарет. Тухурта сказав: добре!

- Деба?... Деба — це ж гієна, чи не так? – здивувався він.

- Деба — це кохання[20], — відповіла стара.

Символ богині Таніт на стелі в Тіпасі

Вночі Лельхін увійшла до намету. У руці вона тримала кам'яний ніж з висіченими символами богині Таніт. Вона стала навколішки й перерізала мотузки на зап’ястях і щиколотках римлянина. Потім тихо сказала:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн