Читаем Безлюдны острови 2-3 полностью

— На мою думку, нічого великого в епоху Аменхотепа IV не сталося, якби раніше не діяли жерці з Геліополіса, послідовники сонячного бога Ра. Жерці фіванського Амона, які переможно боролися проти них за вплив, привласнили Ра, створивши об’єднаного Амона-Ра і зробивши його найважливішим богом Єгипту. Щоб відновити своє провідне становище, геліополіти почали інтриги і були підтримані фараоном Аменхотепом III, якому загрожувала влада жерців з Фів. Саме він започаткував культ Атона як видимої форми бога Ра. Його син, Аменхотеп IV, спочатку змінив ім'я на Нефер-Че-пер-Ра-Вен-Ра, а вже потім на Ехнатон, коли Атон був уже володарем неба. Таким чином, початок атонської реформи було зроблено за Аменхотепа III, але чи творче продовження цієї ініціативи було справою сина, можна сумніватися. Не можна також говорити про монотеїзм, оскільки, як показали новітні археологічні відкриття, під час правління Ехнатона населення вільно поклонялося кільком іншим богам, зрештою навіть Амону. У свою чергу, Атону поклонялися і при наступних правителях... Я не містик, а представник точної науки і мої судження повинні базуватися на результатах сучасних досліджень. Вони руйнують будівлю старих знань. Американські вчені, дослідивши тисячі реліквій з Карнака і Ахетатона, піддали їх комп'ютерному аналізу, який підтвердив їх тезу про те, що в епоху Телль Ель-Амарна справжнім лідером атонської реформи була Нефертіті, а не її чоловік. У свою чергу, антропологи, проаналізувавши будову черепа Ехнатона, довели, що він був безплідним і розумово обмеженим. У Нефертіті було щонайменше троє, а інші кажуть, що, щонайменше, шестеро дітей. Існує навіть теза, що наступником Ехнатона, фараоном Семенчкаре, є Нефертіті, зображена в чоловічому образі, що не було б дивним, адже інша правителька Єгипту, Хатшепсут, також була зображена як чоловік. Я думаю, що Нефертіті, бачачи, що робить її чоловік, доклала руку до змови і тому та вдалася...

Великий Невідомий прокидається.

- А що зробив її чоловік, професоре, що вона мусила допомогти позбутися його?

- Ну... це лише гіпотеза, але вона має чимало послідовників у світі науки. Одна з передумов полягає в тому, що Нефертіті пережила повалення Ехнатона. Я не думаю, що її участь у змові була просто помстою зрадженої жінки. Це була скоріше помста сильної і владолюбної жінки, яка була відсторонена. Релігійні питання могли бути додатковою рушійною силою. Наприкінці свого життя Ехнатон, знаючи, що ґрунт вислизає з-під його ніг, вступив у переговори з жерцями Амона-Ра, що Нефертіті, можливо, розцінила як зраду Атона. Тут напрочуд багато чого пасує доволі дивним чином. Якщо Нефертіті прибула з Мітанії, то сонячна революція в Єгипті стає логічною, оскільки сонце було головним божеством Мітанії. Можливо, однак, Нефертіті, побачивши, що її невірний чоловік заграє з фіванцями, вирішила не відставати і налагодила більш ефективні контакти... Ми тут рухаємося в гущі невизначеності, але те, що Нефертіті була сильнішою за Ехнатона, є безперечним фактом. Дані про її провідну роль в епоху Телль Ель-Амарна публікуються з початку 1970-х років, а праці Сміта та його наступників зберігаються в наших бібліотеках. Немає ніяких наукових підстав ставити їх під сумнів.

Великий Невідомий схвально киває.

- Автор есе, про яке ми говорили, читав ці праці, а також біографію, написану Філіпом Ванденбергом, в якій знайшов узагальнення останніх досліджень, але проігнорував їх, бо вони не відповідали його концепції. Дякую, професоре.

Окуляри вклоняються й виходять у мовчанні, такому ж глибокому, як мовчання того факту, що багато сучасних дослідників вважають сенсації Сміта та його епігонів науковим непорозумінням чи чимось ще гіршим, і що американець Рей Вінфлейд Сміт — це колишній дипломат, дослідник-аматор, і Філіп Ванденберг – це молодий західнонімецький журналіст, який популяризує історію. Великий Невідомий звертається до дівчини:

- Не подумайте, будь ласка, що ми тут зіграли комедію з фальшивим змістом. Усе це можна перевірити в бібліотеках. Санчес ошукав вас.

У дівчини болить голова. Біль виходить з глибини грудей, змішуючись по дорозі зі злістю, як інгредієнти хмільного напою.

- Не має ніякого значення, чи його текст говорить правду. закладена в ньому ідея є важливою, і ви це знаєте.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн