Беззоряне море

Усередині відьма бере горнятко дівчини, повернувши його зіркою до долоні. Їй не слід його читати, але вона допитлива та злегка стурбована добробутом своєї гості, яка самотньо тиняється вулицями.

Картинки з’являються швидко, і всі вони дуже чіткі, чіткіші за інші, пов’язані з предметами, які тримали в долонях лише кілька секунд. Більше картинок, більше людей, більше місць і більше речей, ніж належить мати самотній дівчині. Відьма бачить себе саму. Бачить картонні коробки для переїзду й ураган по телевізору, і білий фермерський будиночок з-поміж дерев.

Порожнє горнятко падає на підлогу, влучивши в ніжку столика, але не розбившись.

Мадам Лав Роулінз виходить на вулицю, дзвіночок над її дверима знову заходиться плачем.

Жінка спершу оглядає порожню вулицю, а потім зазирає за ріг у напрямку намальованих дверей, які ще навіть не висохли.

Але сама художниця вже зникла.

Книга II. Передбачення і перекази

Передбачення і перекази: Зоряний крамар

Жив собі колись один крамар, який подорожував цілим світом, продаючи зірки.

Цей крамар пропонував різноманітні зорі. Ті, що впали чи загубилися, а ще слоїки із зоряним пилом. Крихітні шматочки зірок, нанизаних на тонкі ланцюжки, які можна носити на шиї, і видовищні екземпляри, що їх варто демонструвати під склом. Люди купували уламки зірок, щоб подарувати коханим. Зоряний пил можна було придбати й розсипати у священних місцях або запекти до тістечок, наводячи чари.

Увесь свій товар крамар носив різними місцями у великому мішку, розшитому сузір’ями.

Ціни на крамареві товари були високі, але завжди давали змогу торгуватися. Зірки можна було виміняти на монетки, послуги чи таємниці, збережені романтичними мандрівниками, які сподівалися, що зоряний крамар колись трапиться на їхньому шляху.

Уряди-годи зоряний крамар розплачувався зірками за ночівлю або транспорт, подорожуючи з місця на місце. Він віддавав зірки за ночівлю в готелях у компанії або без.

Однієї темної ночі зоряний крамар дорогою зупинився в шинку, щоб перечекати ніч до світанку. Він сидів біля каміна, попиваючи вино та ведучи розмови з мандрівником, який теж залишився в шинку на ніч. Однак уранці їхні шляхи мали б розійтися.

— За пошуки, — сказав зоряний крамар, коли йому підлили вина.

— За знахідки, — пролунала традиційна відповідь. — Що ви продаєте? — поцікавився мандрівник, розмахуючи келихом у бік укритого сузір’ями мішка. Цієї теми вони ще не торкалися.

— Зірки, — відповів крамар. — Хочете подивитися? Я запропоную вам знижку за хороше товариство. Можу навіть показати вам те, що притримую для шляхетних покупців.

— Зорі мене не цікавлять, — недбало кинув мандрівник.

Крамар розреготався.

— Зірки потрібні кожному. Кожен хоче схопити те, до чого не в змозі дотягнутися. Потримати в руках надзвичайне та покласти в кишеню дивовижне.

Запала тиша, наповнена потріскуванням вогню.

— Дозвольте розповісти вам історію, — запропонував, помовчавши, мандрівник.

— Звичайно, — погодився крамар, жестом показуючи, щоб їм знову підлили вина.

— Колись давним-давно, — почав мандрівник, — Час закохався в Долю. Глибоко закохався, палко. Зірки спостерігали за ними з небес і непокоїлися, що плин Часу порушиться або нитки Долі заплутаються у вузли.

Вогонь знервовано сичить і тріщить, підкреслюючи мандрівникові слова.

— Зорі змовилися й розлучили закоханих. Наступного дня їм дихалося легше. Час плинув, як раніше, а Доля сплітала докупи шляхи, яким судилося переплестися, але врешті-решт Доля і Час знову знайшли одне одного…

— Звичайно, знайшли, — уриває його зоряний крамар. — Доля завжди отримує те, що хоче.

— Та зірки не змирилися з поразкою, — веде далі мандрівник. — Вони надокучали Місяцю своїми турботами та скаргами, аж поки він не погодився скликати зграю сов.

Тут зоряний крамар насупився. Зграя сов була старим міфом, їх вважали прокляттям у країні, де він провів дитинство, це дуже далеко звідси. Завагаєшся на своєму шляху — по тебе прийде зграя сов. Легенда триває, і крамар уважно слухає.

— Зграя сов вирішила, що від однієї складової слід позбутися. Залишити вирішили того, хто здавався їм важливішим. Зорі тішилися, коли Долю розірвали на шматки. Роздерли дзьобами й кігтями.

— Невже ніхто не намагався зупинити їх? — дивується крамар.

— Місяць неодмінно втрутився б, якби був там. Але для жертвоприношення обрали безмісячну ніч. Ніхто не наважився втручатися, окрім мишки, яка забрала серце Долі та зберегла його, — каже мандрівник, а потім замовкає, щоб ковтнути вина.

— Сови, бенкетуючи, не помітили мишку. Сова, яка з’їла очі Долі, дістала чудовий зір, і зграя присудила птахові титул Короля Сов.

У нічній темряві надворі лунає звук — це може бути вітер, а можуть бути крила.

Мандрівник чекає, поки звук стихне, щоб продовжити історію.