Бгаґавад-ґіта

Знай, суті людини і віра її відповідна,

Із віри людини і суть її, Арджуно, видно.

Блаженні несуть жертву Богові, хтиві — ракшасам,

А темні — видінням і духам найвищим тим часом.

Хто чинить насильство над тілом, зневаживши шастри,

Хто прагне в розпусту, неначе у пастку, упасти, —

Той нівечить сутність свою у тілесній натурі —

Походять учинки такі від наказу асурів.

Пожива, приємна на смак, є трояка для смертних,

Так само, як дар або подвиг, так само, як жертва.

Блаженним до смаку — олійна, м’яка, соковита,

Що зміцнює силу, здоров’я, дає довголіття.

Для пристрасних люба: гаряча, солона, пекуча,

Вона їх постійно важкими хворобами мучить.

Гнила і несвіжа, від трапези рештки — для темних,

Для інших вона неспоживна, а їм же — приємна.

Та жертва, яку по святому закону від серця,

А не від принуки приносять, — блаженних це жертва.

А пристрасних жертва націлена на результати,

Вона з розрахунку — ти маєш про це пам’ятати.

Коли ж буде жертва без дару, то жертва ця темна,

А значить, що жертва ця — поза законом, даремна.

Шаноба богів і наставників мудрих, умілих,

Цнотливість і чесність йменується подвигом тіла.

Привітність і стриманість від непоштивого слова,

Читання священних писань зветься подвигом мови.

Мовчазність, прихильність, довірливість серця, одвертість,

Думок чистота називається подвигом серця.

Затям, що зоветься блаженним цей подвиг троякий,

Бо здійснений вірою, а не заради віддяки.

А подвиг, в основі якого лежить розрахунок,

Нещирий, і подвиг такий не береться в рахунок.

Той подвиг, що твориться з наміром злісно-таємним

Для самотортур або вбивства когось, зветься темним.

Дарунок без натяку на віддарунок зустрічний,

Дарунок як самопожертва зоветься саттвичним.

Коли ж він із наміром небезкорисливим даний,

Він із розрахунку, і Богу такий не жаданий.

А дар недостойному, даний з презирством ганебним,

Невчасний, нечесний — такий дар вважається темним.

Ом тат сат — три різні наймення для брагмо одного,

Брамини, і веди, і жертви виходять від нього,

Хто брагмо осяг, вимовляє той ом молитовне,

Завжди перед подвигом або обрядом жертовним.

А тат вимовляють, підносячи Богові жертву,

Щоб плоть вгамувати, зробити живу, а не мертву.

Цим словом завжди визначається благо загальне,

Воно спонукає людину на діло похвальне.

Сат — поряд із жертвою, з подвигом мужнім без страху,

Сат — поряд з діянням заради єдиного брагмо.

Асат — звуться жертви, любові теплом не зігріті,

Ніщо вони, Арджуно, в цьому і в іншому світі».

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОҐА ЗРЕЧЕННЯ

«Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:

Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?»

«Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,

А зречений — хто лиш плодом її не володіє.

Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.

Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.

Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:

Три види відречень на світі слід розпізнавати.

І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —

Очисники щедрих вони, запорука закону.

Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,

Такою є думка моя непохитна, о мужній.

Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,

Відмова від неї — цей шлях уважається темним.

Хто дію почату покинув боязні в догоду,

Відречення звершує, не дочекавшися плоду.

Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,

Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.

За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,

Перейнятий саттвою, він подолає відразу.

Покинути дію народжений жоден не сміє,

Відмовитись може лише від плодів тої дії.

Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,

Та плоду того уникають відречені вперто.

Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,

І кожну із них я тобі розтлумачити можу:

Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:

Вершителя й волю божественну — п’яту.

Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —

І грішне і праведне — нею кермує причина.

Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,

Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.

Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,

Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.

Спонуки — знавець, пізнання і предмет пізнавання,

А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.

Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,

В переліку ґуна за якістю їх розрізняє.

Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину

В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.

Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,

Завжди називати знанням зацікавленим треба.

Знання, до одного скероване лиш результату,

Не прагне до істини — темним його треба звати.

Якщо на вигоду у дії немає чекання,

То дію таку благочесною зви без вагання.

Хто, чинячи дію, її результатам радіє,

Той здійснює тільки свою зацікавлену дію.

А дія на шкоду або ж на погибель даремну,

Це дія, учинена від безрозсудності, темна.

Блаженним з людей діяча називають такого,

Поразка й звитяга в житті не існують для кого.

Діяч, що у вчинках до власної вигоди рветься,

Підданцем і щастя й біди, — зацікавленим зветься,

А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий,

Упертий, підступний, скупий, недовірливий, мстивий.

Про ґуни учення ще, Арджуно, добре послухай: