Бгаґавад-ґіта

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ

«Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:

Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».

«Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.

Та хтось же працює, щоби не було воно голе.

Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,

Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.

Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,

І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.

У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,

Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.

Основа особи, омана, осягнення суті,

І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,

Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —

Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.

Смиренність, повага до вчителя, самовладання,

Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,

Відчуженість від насолоди, багатства і блага,

Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,

Думок рівновага у справах невтішних, при тому

Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,

На мене скеровані мислі, відсутність гордині,

Віддаленість від товариства в пустельній яскині.

Знанням є осягнення правди, оманою — решта,

Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.

Затям собі, як увійти у безсмертності браму:

За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.

Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,

Воно проникає, де тільки проникнути хоче.

Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,

Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.

Незрушне воно і ніколи не знає спокою,

Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.

У всьому воно і постійно у сутності власній —

І творить істоти і знищує їх одночасно.

Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,

Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.

Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:

Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.

Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.

Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.

Пракріті-природа — основа причинності й дії,

Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.

Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,

Приводить поєднання їх до обнови природи.

Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,

Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.

Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —

Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.

Одні пізнають в собі Господа силою мислі,

А інших до нього приводять діла безкорислі.

І ті навіть смерть подолають свою, що учення

Про Бога приймають від інших, немов одкровення.

Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,

У плинному вічне той спостерігає достоту.

Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,

Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.

І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,

А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.

Той також до брагмо приходить, хто передбачає,

Що кожна частина у цілому перебуває.

Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,

Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.

Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,

Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.

Як сонце єдине освітлює гори і доли,

Так само і поля господар освітлює поле.

До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти

Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА ТРИ ҐУНИ ПРИРОДИ

«І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали

Аскети його і здобули у нім досконалість.

Хто сперся на нього, в мою проникає основу,

Той смерті не знатиме і не народиться знову.

Є лоном моїм вічне брагмо, я кидаю в нього

Насіння своє для народження всього земного.

Для всякого тіла, де здатне воно виникати,

Лиш я — його батько, а брагмо одвічне — це мати.

І саттва, і раджас, і тамас — це ґуни пракріті,

Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.

З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,

Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,

І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —

Пов’яже його нерозривними узами дії.

А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —

Брехливими всіх вона прагне приспати устами.

До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,

Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.

Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,

А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.

Допоки вона перевагу утримує, доти

Струмує проміння знання від твоєї істоти.

А гору бере почуття із потребою дії —

Всією істотою раджас тоді володіє.

Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —

Це тамас святкує в єстві у його перемогу.

При саттві в людини земні завертаються строки,

Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.

Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,

А темні відродяться знову із лона облуди.

Плід саттви — це доброї справи висока свідомість,

Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.

Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість,

А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.

Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині,

Хто в тамаса темного владі — на самій долині.

Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,

Вступає у ґун володіння, у мене вступає.

Хто ґуни всі три перейшов у стремлінні упертім —