Бгаґавад-ґіта

Хто знає світ Брами, його пізнає через очі:

Поділений він рівномірно на дні і на ночі.

Йде за непроявленим ночі проявлене днини —

У світі проявленого непроявлене гине.

А скільки істот, що за темені зникли поволі,

З’являються разом із променем на видноколі.

Та знай, що буття непроявлене ще не єдине,

Є й вічне, яке із істотами разом не гине.

Це непроявленне, це вічне, це неперехідне —

Верховна оселя моя. І лиш хто його гідний,

Той вже не народиться знову. Він буде по смерті

З тим духом найвищим, що Всесвіт на нім розпростертий.

Повернеться чи не повернеться йоґин — не бійся, —

Тобі сповіщатиму я, о найкращий з індійців.

При світлі, у час, коли сонце на північ запрагло,

Хто брагмо досяг, той по смерті вступає у брагмо.

При темені, в пору, як сонце на південь вертає,

Вмираючи, йоґин іще народитися має.

Одвічні дороги ці світу складають основу:

Одна без повернень, а друга вертається знову.

Не буде блукати, хто знає про дві ці дороги;

Ніде і ніколи не зраджуй, мій витязю, йоґи!

За подвиги й жертви утішишся свіжістю плоду:

Одвічна обитель тобі буде в винагороду».

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА НАЙПОТАЄМНІШІ ЗНАННЯ

«Відкрию тобі сокровенне знання, — мовив Крішна. —

Пізнавши його, ти позбудешся сумнівів грішних.

Бо ця таємниця є мудрості вияв найвищий,

Збагнувши її, ти пройдеш через пломінь очищень.

Хто цього закону не визнав, зазнає покари,

І знову до смерті ітиме шляхами самсари.

Весь світ, що його навкруги розпростер я, — минущий,

В мені — всі істоти його, тільки я вічносущий.

Хоч я — не в істотах, збагни мою владарську йоґу, —

Я — їхній носій і творець, їх пускаю в дорогу.

Як вітер, що простір увесь заповняє собою,

Отак всі істоти земні у мені і зі мною.

Усі під кінець у мою вони входять основу,

А потім наново усіх я відроджую знову.

Творю їх постійно, не маючи власної вроди,

Помимо їх волі — творю їх по волі природи.

Та знай же, звитяжцю, що цим я не скований ділом,

Не скований ділом, тому що не скований тілом.

Чергую незмінно я спокій і рух у природі,

Тримаючи світ у постійному круговороті.

І хто зневажає мене за людини подобу,

Той сутність сприйняти не годен, а тільки оздобу.

Та знай, що діла їх нікчемні, фальшива наука,

Вони, заблудивши, попали під демонську руку.

А душі великі в мені убачають священне —

Начало духовне й начало життя незнищенне.

Обітницям вірні, надійні у вчинку і слові,

Вони мені, Арджуно, завжди служити готові.

І ті, що у жертву мені свою мудрість приносять, —

Єдиного у многоликості вічній підносять.

Я жертва й жертовник водночас, я — предкам офіра,

Я — масло й вогонь, я основа прадавньої віри.

Я — світу земного і мати й отець-вседержитель,

Ріг, Сама, Яджур-вед носій і вогонь-очиститель.

Я — свідок, володар, опора, я — вічності сім’я,

Я — дім і дорога, я — зникнення і воскресіння.

Спадаю на землю дощем і спекотним паланням,

Я — сат і асат — існування і неіснування.

Хто відає веди, та не подолав свої вади,

Благають, щоб я їх у царство небесне спровадив.

Зазнавши блаженства, до смертних вертаються знову,

Щоб сходженням і опусканням здобути основу.

Хто вірний мені без вагання, не зрадивши йоґи,

Того я спроваджую в спокою вічні чертоги.

Хто жертвує іншим богам, але сповнений віри,

Все одно до мене його потрапляє офіра.

Для мене вона, хоч не знавши мене, нагороду

Ніхто не здобуде від свого жертовного плоду.

До духів, до предків ідуть, хто зберіг у них віру,

Хто вірить у мене — мені той приносить офіру.

Усе, що підносять, — чи квітку, чи хліб або воду, —

Приймаю, сумирність являючи, а не погорду.

Усе, що учиниш ти, Арджуно, — благословенне,

Звитяги твої, пам’ятай, — це пожертва для мене.

Ти звільнишся ними від карми — від дій своїх плоду,

І зречення йоґу пізнавши, здобудеш свободу.

Для мене немає ні доброго, ані лихого,

Та вірного — в мені душа, а моя душа — в нього.

Якщо навіть грішник одному мені поклонився —

На праведних стежці і він відтепер опинився.

І праведним ставши, здобуде блаженство невдовзі:

Не згине, затям собі, Арджуно, мій послідовник.

Хто з гіршого лона шукає у мене притулку —

Жінки, вайш’ї, шудри — усі на дорозі рятунку.

Тим паче вже чисті брагмани або раджа-ріші,

Що волею Бога вступили у світ оцей грішний.

Якщо твої мислі пронизані мислю одною,

Ти прийдеш до мене і будеш навіки зі мною».

ПІСНЯ ДЕСЯТА ДОСКОНАЛІСТЬ АБСОЛЮТУ

«Послухай, звитяжцю, кого супроводить відвага:

Я віще скажу тобі слово, бажаючи блага.

Боги й мудрі ріші походження мого не знають —

Походження своє від мене вони починають.

Хто знає мене, нерожденного владаря світу,

Нікому за вчинки свої не складатиме звіту.

Терпіння, правдивість, упевненість, воля, відвага,

Начало й кінець, осторога, любов і зневага,

Розважність, правдивість, терпіння — всі стани на світі

Від мене походять, які б не були розмаїті.

Сім рішів, всі предки людей — від мого повеління, —

А з них почалися на світі нові покоління.

Хто добре усі мої втілення знає, для того —

Хай сумнів його не терзає — відчинена йоґа.

Я — Всесвіту цього основа і першоначало,

Хто це осягнув, ті з любов’ю мене величають.

Життя в мої руки вручають, і слово по слову

Про мене ведуть нескінченну і мудру розмову.