Бгаґавад-ґіта

За вірність і відданість кожного з них, як одного,

Наблизив до себе я їх через себе самого.

Я також у їхнім єстві за любов у віддяку

Світильником мудрості їх розсіватиму мряку».

«Ти звешся, — сказав на те Арджуна, — духом священним,

Божественним, вічним, невразливим і нерожденним.

Скажи, всемогутній, мені, в чому правда й неправда?

Такими ж тебе величають Асіта, Нарада.

Я вірю у все, що говориш ти, русоволосий,

Про тебе ж боги і данави не відають досі.

Лише через себе ти знаєш себе, сонцеликий,

Творець всіх богів та істот, всього світу владика.

Скажи-но мені, щоби міг до кінця я збагнути,

У чім заховались джерела твоєї могуті?

До тебе звертаюсь, з тобою в думках повсякчасно,

В яких іпостасях мені ти покажешся ясно?

Докладно мені розтлумач вияв власної сили,

Амрітою слів ти ще досі мене не наситив».

«Хай буде! — сказав на те Арджуні Крішна. —

Для сили моєї шукати обмеження смішно.

У кожному серці живому я бути повинен,

Я — цілого світу початок, кінець, середина.

Я — Вішну з простору, якого ніхто ще не змірив,

Я — вихор вітрів, я зірниця із дому сузір’їв.

Із вед — Самаведа, свідомість у смертних істотах,

Я — Індра з богів, з вражень — манас, це відай достоту.

Із Рудрів я — Шіва, з володарів скарбів — Кубера,

Я — Агні з вогнів, з гір, уславлених скарбами, — Меру.

З жерців Брігаспаті верховний — про це відай ти лиш, —

З вождів — Картікейя, і море — із водовмістилищ.

Із мови — той склад, що кінця, ні початку не має,

Із жертв — шепіт мантри священний, із гір — Гімалаї.

Я — фікус — з дерев, я — Нарада — із рішів священних,

Я — із мудреців Чітрарадга, Капіла — з блаженних.

З коней — Уччайшрава, який народився з амріти,

Із царських слонів — Айравата, з людей — повелитель.

Із зброї — вогонь блискавиці в долині лицарства,

Із зміїв — Васукі — мудрець із підводного царства.

Із нагів — Ананта, що землю тримає на спині,

Я — аріїв предок, я — в світі найперша людина.

Зі звірів — я лев, із птахів піднебесних — Гаруда,

Із виміру — час, що тримати в полоні всіх буде,

Я вітер з очисних стихій, з воїв — Рами відвага,

Із риб я — акула, а з рік повноводних я — Ганга.

Усяких створінь я — початок, кінець, середина,

Я — вчення про душу, я — мудрості мова єдина.

Із літер я — А, я — зразок граматичних сполучень,

Я — час нескінченний, я — вічний учитель і учень.

Народження й смерть, що усі їм підвладні істоти,

З жіночості — врода, принада, високі чесноти.

Із гімнів я — Брігатсаман, ритм — із пісні спасіння,

Весна — із пір року, що землю встеляє цвітінням.

Із вічних спокус я — гра в кості, я — пишних пишнота,

Я — правда правдивих, вояків — до бою охота.

Я — Арджуна з роду Панду, я — Васудева — з Крішни,

Із мудрих — Ушана, з мислителів — В’яса безгрішний.

Я — жезло владик, я — стражденних до битви спонука,

Обітниця вічної тайни, я — мудрих наука.

Що мають істоти насіння — моя це турбота,

Мені непідвладної в світі немає істоти.

Нема моїм силам межі у минулім, прийдешнім —

Про всі мої втілення звідай, звитяжцю, нарешті.

Збагни: все вродливе, міцне, життєдайне, правдиве

Із частки моєї одвічної сили сплодилось.

Навіщо, сподвижнику, знань тобі стільки одному?

Я, світ увесь цей сотворивши, є часткою в ньому».

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА ВСЕСВІТНЯ ФОРМА

«Ти тайну відкрив мені, — Арджуна мовив, — найвищу,

І словом прихильності всі мої сумніви знищив.

Начала й кінця всіх істот з’ясував мені сутність,

А також у всьому свою неминущу присутність.

Таким, яким ти описав себе, лотосоокий,

Угледіти хочу божественний лик твій високий.

Якщо ти вважаєш, що глянути можу на нього,

Мені покажися, ясний повелителю йоґи!»

«Таж безліч утілень моїх всюди бачити можна,

І суттю і формою з них відрізняється кожна.

Ось Рудри-вітри з варти Індри золотоволосі,

Ашвіни-близнята, що присмерк і просвіт приносять.

У тілі моєму простелений світ неподільно,

У русі й спокої його розглядатимеш вільно.

Та зором людським ти мене споглядати не годен,

Тож я тобі, Арджуно, зір подарую Господен».

Відразу за тими словами великий владика

Явив перед сином землі образ свій многоликий

Із безлічі уст і очей, у божественних шатах,

При зброї ясній, яку може носити лиш кшатрій.

В розкішних вінках, в ароматі мастил запахущих,

Вродливий, ясний, усевидяший і всюдисущий.

Якби в небі тисячі сонць одночасно світили,

Можливо, що сяйва його досягли б вони сили.

У постаті Бога богів, як в сліпучому світлі,

Нові відкривались світи, многократно розквітлі.

Охоплений трепетом, сповнений страху і муки,

Так Арджуна мовив, до Бога здіймаючи руки:

«У тілі твоєму без ліку богів і героїв.

Ось Брама-владика могутній на лотосі-троні.

У безлічі рук і очей бачу образ єдиний.

Для тебе немає початку, кінця, середини.

Я бачу тебе, світлосяйний, тебе, яснолиций,

Із жезлом в руці, в осяянні вогню-блискавиці.

Ти — першість, ти — вічність, ти — Всесвіту кров життєдайна,

Ти — страж непідкупний законів природи, ти — тайна.

Ти — сонячно-місячноликий, ти — полум’я жертви,

Ти світ осяваєш навкруг своїм світлом немеркним.

Усе, що між небом і понад землею, — твій вівтар,

Пронизує образ твій небо, і землю, й повітря.

До тебе боги припадають із вигуком: „Свасті!»

Тебе святі ріші благають: рятуй від напасті!