Бібліотека душ

Він ненадовго замовк і обвів поглядом кімнату. А тоді повів далі.

— Отже. Уявіть, що між тим контуром в Австралії та тим, що в Африці, існує сполучна ланка. Раптом виявляється, що ті дві популяції можуть познайомитися між собою і розвинути взаємини. Торгувати одна з одною. Чогось одна в одної навчатися. Об’єднуватися, щоб захищати одна одну в кризові часи. Стає можливим усе те, що раніше було нездійсненним. Поступово зароджуватиметься дедалі більше таких зв’язків, і світ дивних перестане бути зібранням розкиданих по всіх усюдах племен, які вимушені ховатися в ізольованих контурах, і перетвориться на могутню державу, єдину і сильну!

Що більше говорив Бентам, то більше його охоплювало радісне збудження. А на останніх словах він здійняв руки догори й розчепірив пальці, наче вхопився за невидиму перекладину.

— Для цього й машина? — несміливо спитав я.

— Для цього й машина, — підтвердив він, опускаючи руки. — Ми з братом шукали легшого способу досліджувати світ дивних, а натомість натрапили на спосіб його об’єднати. Панконтуркон повинен був стати спасінням для нашого народу, винаходом, який навіки змінить природу суспільства дивних. Ось як він працює. Починаєте ви тут, у цьому будинку, з маленьким приладом, який називається шатл. Він вміщається в руку, — сказав він, розкриваючи долоню. — Ви забираєте його з собою, виходите з будинку, за межі контуру, здійснюєте перехід через теперішнє й потрапляєте в інший контур, який може виявитися на іншому боці світу чи в сусідньому селі. Там шатл збирає інформацію — подібний до ДНК відбиток того іншого контуру, який можна використати, щоб виростити другий вхід до нього тут, усередині цього будинку. Тож, коли ви повернетеся, вся ця інформація буде у вас із собою.

— У тому коридорі нагорі, — здогадалася Емма. — Усі ті двері з маленькими табличками.

— Саме так, — кивнув Бентам. — Ті кімнати — це входи до всіх тих контурів, які ми з братом відвідали за довгі роки, а там зібрали дані про них і принесли з собою. Завдяки Панконтуркону початковий тяжкий шлях до першого контакту треба подолати лише раз. Кожна наступна подорож відбувається миттєво.

— Це як натягнути телеграфні дроти, — сказала Емма.

— Точно, — підтвердив Бентам. — Отже, таким чином, теоретично, цей будинок стає центральним сховищем усіх контурів з усього світу.

Я замислився над цим. Згадав, як це було важко — вперше потрапити в контур пані Сапсан. А якби, замість пхатись аж на маленький острівець біля берегів Вельса, я міг увійти до її контуру зі своєї шафи в Енглвуді? Я міг би жити одночасно двома життями: вдома з батьками й тут, з друзями та Еммою.

Але. Якби таке існувало, дідо Портман та Емма не мусили б розставатися. А ця думка була такою дивною, що в мене від хвилювання засвербіло в куприку.

Бентам замовк і відсьорбнув чаю.

— Прохолов, — сказав він і поставив чашку на стіл.

Емма вибралася з ковдри, підійшла до канапи, на якій сидів Бентам, і занурила кінчик вказівного пальця в його чай. За мить рідина в чашці знову закипіла.

— Фантастика, — радісно їй всміхаючись, сказав Бентам.

Вона витягла пальця.

— Одне запитання.

— Здається, я знаю, про що, — мовив Бентам.

— Гаразд. Про що?

— Якщо така дивовижа існує насправді, то чому ви досі про неї не чули?

— У яблучко, — сказала Емма й знову вмостилася на канапі поруч зі мною.

— Ви ніколи про неї не чули… і ніхто не чув… бо з моїм братом сталася прикра халепа. — Бентам спохмурнів. — Це він допоміг машині з’явитися на світ, однак зрештою він же і став причиною її краху. Зрештою Панконтуркон стали використовувати не як знаряддя для об’єднання нашого народу, хоча таким був його задум від самого початку, а зовсім з протилежною метою. Негаразди почалися, коли ми збагнули, що завдання відвідати всі контури у світі, щоб відтворити їхні входи тут, — щонайменше смішне. Воно так далеко виходило за межі наших можливостей, що межувало з маячнею. Нам потрібна була допомога — і до того ж значна. На щастя, мій брат був таким харизматичним хлопцем і так добре вмів переконувати, що всю потрібну нам поміч ми діставали легко. І невдовзі в нас уже була армія молодих ідеалістів — дивних, ладних ризикувати життям і здоров’ям, щоб допомогти нам втілити нашу мрію. От тільки я тоді не знав, що мрія мого брата відрізняється від моєї. У нього були свої, приховані плани.

Не без зусиль Бентам підвівся.

— Є одна легенда, — сказав він. — Ви, панно Блум, можете її знати. — Постукуючи ціпком, він через усю кімнату рушив до книжкових полиць і витяг маленьку книжечку. — Це казка про загублений контур. Про такий собі загробний світ, куди вирушають наші душі після того, як ми, дивні, помираємо.

— Абатон, — кивнула Емма. — Авжеж, я про нього чула. Але це лише легенда.

— Тоді, може, ви розкажете її нам? Щоб і наш друг-неофіт почув.

Бентам пришкутильгав назад до канапи і вручив мені книжечку. Тоненьку, зелену й таку стару, що її краї вже стали хвилястими. На обкладинці було надруковано назву — «Казки про дивних».

— А я цю книжку читав! — вигукнув я. — Ну, частину так точно.