Бібліотека душ

— Цьому виданню близько шестисот років, — пояснив Бентам. — Казку, яку нам зараз розповість панна Блум, в ньому надрукували востаннє, а надалі її проголосили небезпечною. Був такий час, коли можна було потрапити за ґрати, просто розказавши її. Отож, ви тримаєте в руках єдину заборонену книжку за весь час існування царства дивних.

Я розгорнув тоненький томик. Кожну сторінку було написано квітчастим, нелюдськи охайним почерком, а на всіх полях красувалися ілюстрації.

— Але я її дуже давно чула, — несміливо промовила Емма.

— Я тобі підказуватиму. — Бентам обережно опустився на канапу. — Не бійся.

— Що ж, — почала Емма, — як мовить легенда, колись дуже давно… тобто дуже-дуже давно, тисячі років тому… існував такий окремий контур, куди дивні вирушали після смерті.

— Рай для дивних, — сказав я.

— Не зовсім. Ми там не залишалися навіки вічні чи ще щось таке. Це було більше схоже на… бібліотеку. — Сумніваючись, чи слушно дібрала слово, Емма глянула на Бентама. — Правильно?

— Так, — кивком підтвердив він. — Вважалося, що дивні душі надто цінні і їх надто мало, щоб марнувати їх, закопуючи разом з тілом у землю. Тож натомість наприкінці життя ми повинні були здійснити паломництво в Бібліотеку, де наші душі зберігатимуть для майбутнього використання іншими. Навіть у справах духовних ми, дивні, завжди були скупенькі.

— Перший закон термодинаміки, — сказав я.

Не розуміючи, Бентам кліпнув очима.

— Матерію не можна ні створити, ні знищити. Чи, в цьому випадку, душі. — (Часом я й сам дивуюся, коли виявляється, що я щось пам’ятаю зі школи.)

— Напевно, принцип той самий, — сказав Бентам. — Стародавні люди вірили, що людству доступна лише обмежена кількість дивних душ і коли народжувався хтось дивний, то він чи вона одержували душу на руки так, як я можу взяти книжку з бібліотеки. — Він обвів рукою полиці навколо нас. — Але коли твій період життя… твій термін, відведений на читання… добігав кінця, душу потрібно було повернути.

Бентам жестом показав Еммі, що вона може розповідати далі.

— Будь ласка, продовжуй.

— Отже, — повела далі Емма, — була ця Бібліотека. Я завжди уявляла її сповненою прекрасних осяйних томів, і в кожному містилася дивна душа. Тисячі років люди брали звідти душі, повертали їх перед смертю, і все було в ажурі. А потім одного дня хтось дотумкав, що в Бібліотеку можна залізти, навіть якщо ти не збираєшся вмирати. І він таки туди заліз і пограбував її. Він викрав наймогутніші душі, які тільки зміг знайти, а потім використав їх, щоб посіяти хаос і руйнування. — Емма глянула на Бентама. — Правильно?

— Якщо брати до уваги тільки факти, то правильно, а от артистизм викладу кульгає, — зізнався Бентам.

— Використав їх? — перепитав я. — Але як?

— Поєднавши їхню силу зі своєю, — пояснив Бентам. — Врешті- решт вартові Бібліотеки вбили грабіжника, забрали вкрадені душі й відновили зруйнований порядок. Але джина, так би мовити, вже було випущено з пляшки. Знаття про те, що Бібліотеку можна пограбувати, мов отрута, швидко просочилося в наше суспільство. Той, хто контролював Бібліотеку, міг здобути владу над усім царством дивних, і невдовзі було вкрадено ще більше душ. Настали темні часи, коли затруєні жагою влади розв’язували один проти одного епічні битви за владу над Абатоном і Бібліотекою душ. Багато дивних згинуло у тих війнах. Земля була випалена дощенту. Скрізь панували голод і чума, а тим часом дивні, що володіли такою владою, яку годі осягнути розумом, розправлялися одне з одним за допомогою потопів і блискавок. Ось звідки пішли міфи звичайних про богів, які боролися за першість у небі. Їхня «Битва титанів» була насправді нашою битвою за Бібліотеку душ.

— А хіба ви самі не казали, що ця історія вигадана? — спитав я.

— Я саме до цього дійшов. — Бентам розвернувся до Німа, котрий тупцяв поряд, переминаючись із ноги на ногу. — Німе, ти можеш іти. Ми вже вдосталь напилися чаю.

— Пробачте, пане, я не хотів підслуховувати, пане, просто це мій улюблений фрагмент.

— Тоді сядь!

Усівшись на підлогу, Нім схрестив ноги й підпер підборіддя долонями.

— Як я вже казав, на нетривалий, проте жахливий період наш народ спіткали біди й руйнування. Влада над Бібліотекою часто переходила з одних рук до інших, і це супроводжувалося кровопролитними битвами. А тоді одного дня все припинилося. Самопроголошеного короля Абатона вбили в бою, і його вбивця пішов у Бібліотеку, щоб узяти її під свій контроль. Але він її не знайшов. Контур несподівано зник.

— Зник? — не повірив я.

— Учора був, а сьогодні нема, — сказала Емма.

— Пуфф, — докинув Нім.

— За легендою, Бібліотека душ розташовувалася на пагорбах стародавнього міста Абатон. Та коли претендент на королівський престол прибув, щоб забрати свій приз, Бібліотека щезла. А разом з нею — саме місто. Щезли, наче їх і не було. На їхньому місці розстилалася погідна зелена лука.

— Здуріти можна, — сказав я.

— Але це порожні вигадки, — нагадала Емма. — Стара казка, от і все.

— «Легенда про загублений контур», — прочитав я на сторінці, на якій була розгорнута книга в моїх руках.