Блискавиця Перунова

Лице Всеслава побіліло од гніву. Цей нестримний чоловік не терпів, коли йому вичитували та ще й прилюдно.

- Ізяслав, отче, - прогримів він на весь принишклий майдан, - хрестом святим присягнув, аби вести перемовини чесно! Ту його присягу ми з сином покутували два роки! А тікати надумавши, Ізяслав підіслав до мене вбивцю, і врятувався я дивом. Я не є боржником Ярославича! Ідіть, отче, з миром, творіть молитву і не лякайте даремно людей. В моєму війську не жони, а воїни!

- На переправі проти Хорсиці могила Святославова! – несподівано для себе вигукнув Вогник на всю міць легенів, - курган, що став притулком блискавиць! І є в ньому сила, що пробудила мене від смертного сну! І вона ж принесе нам побіду, русичі! Мати-Слава вже розгорнула крила й співає про майбутні звитяги!

Всеслав мовив з усміхом:

- Мушу довіряти такому віщуванню, бо віщун буде битись поруч зі мною!

- Ти оточив себе язичниками, княже! – сказав мніх різко, - і віриш брехливим пророцтвам… Я молитимусь, аби душа твоя не пішла на вічну погибель, яка вготована поганам усім!

- Моліться, отче, краще, аби ми половців побили! – пробасив раптом з лави ратників Батура, - нам зараз, аби чоловік міг зброю тримати, а яким Богам він молиться – розберемося опісля.

- Рушаймо! – вигукнув Всеслав дзвінко, - з Богом!

Вогник потиху відстав від кінної лави і під’їхав до ратників, котрі якраз рушали з майдану. Далебор йшов поруч з прапороносцем.

- Віщий!

Юнак зіскочив з коня.

- Іди до комонних, Вогнику, - мовив волхв, і Перунича знову вразило лице вчителя. Далебор наче вже був десь далеко, і лише тіло його йшло з раттю.

- Я лише хотів…, - вимовив Вогник звільна, - адже ви помітили? Отой… мніх так на вас схожий! Просто мара якась!

- А чому б йому не бути на мене схожим? – рівно сказав Далебор, - Я – Далебор Божич, він був Богодар Божич… Ми – сини воєводи вишгородського, Божича Мстислава, і Богодар – мій наймолодший брат. А на старість, Вогнику, родичі дуже нагадують одне одного. Тим більше він теж…рахман. Оце і вся загадка, сину душі моєї. Іди до Всеслава… Бережи його.

- Я хотів би оберігати вас! – вирвалося у юнака, - ви не захворіли, учителю?

- Ніколи не почував себе краще, - озвався Далебор зі звичним спокоєм, - а ти добре промовив на площі, Вогнику. Мати-Слава б’є крилами, і співає про труди наші ратні, і маємо послухати… І прагнути до битви лютої за Русь нашу і святих Праотців наших… Мати-Слава сяє до хмар як сонце і віщує нам перемоги і загибель! Треба завжди прагнути першого, незважаючи на друге… Ну, іди ж, Вогнику мій…

Вогник скочив на Білогрива і повернувся до кіннотників все ще затривожений. Та захват перед майбутнім боєм витіснив з його голови усе інше – і дивний погляд Далеборів, і недобрі слова мніха, котрий виявився братом учителя. А перемоги він був певен, бо наставник це передбачив ще на Хорсиці. Юнак поглянув на Перунову корогву і знову відчув силу, що народжувалася в його мозку. Силу небесного вогню…

***

В одному з княжих сіл Всеслав наказав узяти коней і роздати їх частині ратників. Князь таки непокоївся: дружинників-войовників йшло з ним мало. Кривичів при боці він мав жменьку, полянських воїнів з тих, хто не загинув на Альті і не пішов за Ізяславом на вигнання, теж було небагато. Ратні ж люди, попри їхнє палке бажання захистити рідні оселі, вояцьку справу знали поганенько. Виняток ставили ті, що свого часу ходили на торків – вони-то і стали кіннотниками. Батура лишився з раттю.

Та провіщене щастя не покидало Брячиславича. Коли військо наблизилось до Переяславщини, вивідачі перехопили гурт людей, вельми схожих на кочівників. Однак, бранці, котрі непогано знали слов’янщину, присягались перед Всеславом, що є торками, союзниками Всеволода Переяславського, і ворогами кипчаків.

- Кипчак – поганий чоловік, лихий чоловік! – роз’яснював вилицюватий чорноокий степовик, уважно придивляючись до князя, - кипчак багато ваших на Альті побив, багато сел попалив! Наше кочовище теж розігнав, жони позабирав… Кипчак орда поділив надвоє – одна пішла на Снов, на Святослава-коназа. Друга, менша – Київ іде!

- Близько вони? – допитувався Всеслав.

- Табір за он тим лісом, - відповів торк, - у таборі повно бранців і здобичі! Табір скоро назад відсилати будуть – орда іти далі на Русь! У таборі – ваші й наші родичі, табір одбити треба. Бери нас, коназе, під свою руку, воювати хочемо, визволяти жони й діти!

Всеслав, котрий свого часу воював з торками, хмикнув:

- Знаю я вас, хороших, теж ладні слабшому горлянку перегризти. Союзнички… Добре, ставайте до лави, коней зайвих у нас нема – в бою добудете.