Блискавиця Перунова

- Скоро почнеться… Тримайся тут, а я піду до пішаниць.

- Ми напевне переможемо, Віщий? – наважився запитати юнак, помітивши все той же дивний вираз на лиці старого.

Волхв раптом усміхнувся:

- Напевне! Бо з нами Перун, Бог прі і боріння!

- І то є Бог серед Богів, як кажуть Веди! – відповів поштиво юнак. Провів поглядом пряму постать Далеборову, поправив піхви з мечем і пішов до свого коня. Білогрив з задоволення схрумав порцію вівса з торбини і пирхнув на Полісуна, що вибрався, увесь мокрий від роси, з-за якогось куща.

Всеслав, котрий, як і решта війська, ночував просто неба, уже встиг умитися в річечці і тепер вичитував за щось котрогось зі своїх земляків. Помітивши Вогника, покликав :

- Ходи-но сюди, чуро!

Вогник підійшов, ведучи в поводу Білогрива.

- Скажеш, Перуничу, щось дружинникам перед боєм для бадьорости. Далебор подався до раті, каже, що він там потрібніший, але ж і у мене не військо, а юнь зелена.

Годиною пізніше вої Всеславові вже стояли в шику. Вогник вишукав поглядом поміж пішаницями корогву з ликом Дажбожим. Десь там мусив бути й Далебор. Ворог був уже зовсім близько – вивідач-торк, що примчав на змиленому коні, доповів, що кипчаки з’являться тут, коли сонце висушить росу.

Сонце, не по-осінньому гаряче, припікало все сильніше. Вогник сидів на землі, схрестивши ноги, і думав чомусь про загиблу Неждану та її останні слова. Потім з пам’яти випливло миле дівоче личко Поляни, а згодом в голові виник голос жінки, що співала колискову…

Пронизливо закричав ріг. Юнак струснув задуму і припав до землі. Вона гула під кінськими копитами. Перунич поглянув вперед і побачив, як жменька торків вилетіла кінно на відкрите і помчала до води, відстрілюючись з луків. За ними розгортався кінний ланцюг.

- По конях! – почулася гучна команда Всеслава.

Вогник злетів у сідло. Шуйцею він тримав спис з Перуновим стягом.

Знову закричав ріг, і настала тиша, в якій ясно почувся тупіт ворожої кінноти та галалайкання ординців. Рогволод, що стояв в лаві одесную батька, судомно зітхнув. Вогник торкнув коня і виїхав наперед, високо підвівши стяг. Дзвінкий його голос розтяв тишу як сурма:

- Станьмо як леви один за одного

І тримаймося князів своїх!

І Перун буде коло нас

І перемогу дасть нам!

І так буде –

Бо ті слова маємо од Богів!

- І так буде…, - процідив крізь зуби Всеслав, вдивляючись вперед. Торки тим часом розсипались по полю, спритно уникаючи пасток. Ординці, захоплені погонею за ними, пізно завважили готове до бою військо, але швидко оговтались і рушили через мілку воду якраз туди, де за полем-пасткою стояли ратники.

Перша лава кипчаків увігналася в пастку з усього розгону. Коні ламали собі ноги в окопищах і скидали людей просто на загострені кілки. Та наступні пробилися, пройшли по мертвим та ще живим однокровникам – і тут з рядів ратників полетіли стріли. Поріділа лава все ж таки зударилася з пішими, і закипів бій.

Вогник стежив за корогвою. Пішаниці поволі відходили, власне, як і було задумано Всеславом та Далебором. Корогва трималася рівно, гуртуючи людей.

Всеслав усе вичікував. З лісу з’явилися нові вершники, і тоді князь мовив до одного зі своїх кривичів:

- Когуте, дай сигнал Рогдану!

Вояк затрубив у ріг, і з іншого краю поля донісся ледве чутний відгук. Всеслав видобув меч.

- Слава! – вигукнув голосно. Кіннота рушила, наїжившись похиленими списами. Вітер шарпав золоті косиці корогви над головою Вогника. Юнак забув про все на світі, наче ставши продовженням власного меча.

Відчуття прани, вогню у жилах, пронизало молодого воїна як клинок. Він не мав щита, не носив броні – вогонь захищав нині Перунича, вогонь, незримий його оку. Він відчував поруч з собою присутність людей, чия кров текла у його жилах. І юнак зрозумів – трапилося диво, оспіване в численних сказаннях. Рід його вийшов на битву, рід, що став вогнем небес…

- Скільки праху на землі, стільки і воїв небесних, - прошепотів Перунич,- вони будуть битися поруч…

Всеславові кіннотники врізалися у бік ворожої лави. Стяг притягував до себе ординців наче мух на мед. Вогник крутився в сідлі, рубаючи направо і наліво. Одночасно він намагався пильнувати і Всеслава з Рогволодом. Полотняна сорочка, розчахнута на грудях, змокла, наче його скупали в річці, але ран він ще не мав… Жодної… Кипчаки, котрі накинулися були на прапороносця, розсипались врізнобіч.

Далебор, котрий бився пішо поруч з Батурою, перший загледів те, що іншим пішаницям здалося вогняним колесом посеред кінної лави. Крило, що його вів Всеслав, зім’яло кипчаків і рушило, женучи ворога, назустріч кіннотникам Рогдана.

- Дар вогню, - вимовив старий, - Перун прийшов… Прийшов…