Читаем Бот полностью

Тимур і Лаура, пред’явивши посадочні талони, минули пропускну стійку. Перед тим, як пірнути в рукав, Тимур озирнувся. Ріно стояв, здійнявши руку і розкривши рота.

Амбал ледве не закричав. Якусь мить він вагався. Подумав, що треба їх зупинити. Вони не закінчили. Вони…

Українець помахав південноафриканцю.

Секунду Ріно стояв нерухомо, мов пам’ятник простягаючи праву руку вгору і вперед.

Тимур, примітивши вираз здивування (заледве не переляку) на обличчі Хедхантера, зацікавлено вигнув брову.

А тоді Ріно пересилив себе і махнув у відповідь. Вичавити посмішку йому не вдалося.

Тимур Коршак і Лаура Дюпре зникли у рукаві. Ріно Хедхантер крутнувся і закрокував геть із терміналу. Ледь не побіг, безперестану видаючи, немов подряпана платівка: «Fuck it… Fuck it… Fuck it».


30 січня 2011—27 лютого 2012

Каїр — Рівне — півострів Халкідіки — Київ — Луанда — Людеріц — нац. парк Етоша — Віндхук — Київ

Післямова автора


Не пам’ятаю точно, коли зародилася задумка цього роману. Остаточно ідея написати «Бот» кристалізувалася зимою 2010—2011 рр., більшу частину якої я провів у Сахарі. Хоча — і в цьому я абсолютно певен — окремі, розмиті й невиразні, образи миготіли у моїй голові ще задовго до того, як я створив на комп’ютері директорію під назвою «Бот» і почав збирати матеріал для книги. Вони закралися у підсвідомість улітку 2009-го, коли я вперше потрапив до Атаками, найсухішої пустелі на планеті Земля. Звідтоді ці óбрази часом навідували мене. У снах. Здебільшого недобрих снах…

Я вагався. Трохи боявся починати. Знав, що роман буде не малим. Я передбачав, що буде вельми непросто зібрати докупи моторошні картинки, які ночами вовтузились у мозку, мов маленькі, але наполегливі черв’ячки. Мало визріти для написання книги. Часом потрібен потужний штурхан, щоб примусити себе почати роботу. Проте ідея не відпускала мене, і в січні 2011-го такі причини з’явилися.

По-перше, я дописав «Любов і піраньї», автобіографічну книгу про мандри Бразилією, і мусив почати щось нове. Це, в принципі, очевидно. А от другою причиною стала… Сахара. Після поневірянь по Близькому Сходу мої стосунки з арабами сягнули якісно нового рівня — я перестав з ними спілкуватися. Я переїжджав з однієї оази до іншої, тримаючись осібно і ні з ким не розмовляючи (за винятком випадків, коли це дійсно було необхідно). Перебуваючи на самоті, я мав достатньо часу, щоб подумати над фабулою. Крім того, у подорожі зі мною був мій Pocketbook, і саме у Сахарі, в одній із тих забутих Богом оаз, ховаючись у затінку пальмового гаю, я прочитав роман Майкла Крайтона «Рій». Події в книзі Крайтона (хоч вони й не мають прямого стосунку до «Бота») також відбуваються у пустелі — у штаті Невада на південному заході США. Вперше, читаючи книгу, я відчував справжній страх. Не знаю, чия в тому заслуга: «батька» технотрилерів Майкла Крайтона чи незворушного безмежжя Сахари, проте факт залишається фактом — суміш напружених епізодів з «Рою» і пейзажів реальної пустелі активувала вулкан моєї уяви. Я бачив наяву події з майбутньої книги: перша зустріч з ботом, «малюк» з начепленим людським обличчям, розстріл ботів Хедхантером тощо.

За задумом події мали відбуватися у лабораторії, котра опиняється відрізаною від решти світу. Тобто я знав, що писатиму про пустелю. Щоправда, з самого початку Сахару довелося забракувати. Не можу сказати, що та частина єгипетської пустелі, яку я відвідав, була густонаселеною. Та все ж, вона виявилась надто тісною, щоби прийняти вигаданих мною ботів і стати сценою для розгортання подій. У Сахарі є оази. Цілих п’ять. Чотири з них (Аль-Харґа, Дахла, Фарафра та Бахарійя) сполучені чудовою асфальтівкою. До кожної з них легко дістатися на рейсовому автобусі. Навіть найбільш віддалена — Сіва, яку населяють нащадки берберів, теж не справляла враження глухої діри. Можливо, десь глибше в Сахарі є справді дикі місця, проте я до них не дістався і, відповідно, не схотів писати про них наосліп.

Так я повернувся до Атаками. До пустелі зі страхітливими ущелинами і моторошними вапняковими формаціями. До пустелі, де немає оаз. Гадаю, від цього роман тільки виграв.

Моя пристрасть до пустель стала першим з двох стовпів, на яких постав «Бот». Іншим таким стовпом стала наука. «Наука» не в розумінні сукупності знань про який-небудь об’єкт чи явище. А наука — як найбільш небезпечна іграшка в руках людства.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Заживо в темноте
Заживо в темноте

Продолжение триллера ВНУТРИ УБИЙЦЫ, бестселлера New York Times, Washington Post и Amazon ChartsВсе серийные убийцы вырастают из маленьких ангелочков…Профайлер… Криминальный психолог, буквально по паре незначительных деталей способный воссоздать облик и образ действий самого хитроумного преступника. Эти люди выглядят со стороны как волшебники, как супергерои. Тем более если профайлер – женщина…Николь приходит в себя – и понимает, что находится в полной темноте, в небольшом замкнутом пространстве. Ее локти и колени упираются в шершавые доски. Почти нечем дышать. Все звуки раздаются глухо, словно под землей… Под землей?!ОНА ПОХОРОНЕНА ЗАЖИВО.Николь начинает кричать и биться в своем гробу. От ужаса перехватывает горло, она ничего не соображает, кроме одного – что выхода отсюда у нее нет. И не замечает, что к доскам над ней прикреплена маленькая инфракрасная видеокамера…ИДЕТ ПРЯМАЯ ИНТЕРНЕТ-ТРАНСЛЯЦИЯ.В это же время «гробовое» видео смотрят профайлер ФБР Зои Бентли и специальный агент Тейтум Грей. Рядом с изображением подпись – «Эксперимент №1». Они понимают: объявился новый серийный маньяк-убийца –И ОБЯЗАТЕЛЬНО БУДЕТ ЭКСПЕРИМЕНТ №2…Сергей @ssserdgggМайк Омер остается верен себе: увлекательное расследование, хитроумный серийный маньяк. Новый триллер ничем не уступает по напряжению «Внутри убийцы». Однако последние главы «Заживо в темноте» настолько жуткие, что вы будете в оцепенении нервно перелистывать страницы.Гарик @ultraviolence_gВторая книга из серии "Тайны Зои Бентли" оказалась даже лучше первой части. Новое расследование, новые тайны и новый безжалостный серийный убийца. Впечатляющий детективный триллер, где помимо захватывающего и динамичного сюжета, есть еще очень харизматичные и цепляющие персонажи, за которыми приятно наблюдать. Отличный стиль повествования и приятный юмор, что может быть лучше?Полина @polly.readsОх уж этот Омер! Умеет потрепать нервишки и завлечь так, что невозможно оторваться даже на минуту. Безумно интересное расследование, потрясающее напряжение и интрига в каждой строчке, ну а концовка…Ксения @mal__booksК чему может привести жажда славы? На что готов пойти человек, чтобы его заметили? В сеть попало видео, где девушку заживо хоронят в деревянном ящике, но никто не знает откуда оно появилось. История Убийцы-землекопа пронизывает читателя чувством первородного страха неизвестности и темноты. До последних слов вы не будете чувствовать себя в безопасности.

Майк Омер

Детективы / Триллер / Зарубежные детективы