Брама Птолемея

— Мейкпіс мені не приятель! Це божевільний, необачний, бундючний бовдур! І я б на вашому місці не дуже радів, — сумно додав він. — Можливо, Ноуда й пообіцяв не вбивати вас, але це не означає, що цього не зробить хтось інший. Я дивуюсь, як вони досі про це не замислювались. Демони зазвичай умить хапаються за такі лазівки. Ні, вас неодмінно скоро зжеруть — можете бути певні.

Кіті огорнула крижана лють. Вона ступила до Мендрейка — й зацідила йому міцного ляпаса. Чарівник відсахнувся, вхопившись за щоку:

— За що?!

— За що?! — вигукнула Кіті. — За все! За те, що викрав мене, що затяг мене до цього шарварку! За те, що ти — член цього дурнуватого уряду! За війну! За те, що ти — чарівник! За те, що ти поневолював демонів — і навів їх на думку підкорити наш світ! За те, що ти цілковитий і несосвітенний йолоп! — вона перевела подих. — І за те, що ти тільки-но сказав! За те, що здався без боротьби! Ще й саме зараз! Я помирати не збираюсь!

Вона замовкла, але й далі дивилась просто на Мендрейка. Він збентежився, провів рукою по розкуйовдженому волоссю, потупив очі, тоді знову поглянув на неї. Кіті не відводила від нього очей.

— Гаразд, — сказав він. — Пробач. Пробач за все, що я зробив тобі, — і раніше, й тепер. Краще б я облишив тебе. Шкода, що я втяг тебе в усю цю історію. Та яка зараз користь про це говорити? Все марно. Демони вирвались на волю, й тепер ми неспроможні зупинити їх, — отож урешті не має значення, чи тут ти, чи в своїй пивничці.

Кіті хитнула головою:

— Неправда! Твої вибачення не даремні, а якщо ти цього не розумієш, ти дурень. Я вдячна тобі за те, що ти не дозволив Мейкпісові вбити мене. А тепер облиш рюмсати — і подумай, що тут можна зробити.

Мендрейк поглянув на неї:

— Стривай! Ти, здається, подякувала мені… серед цієї всієї купи докорів?

Кіті стиснула губи:

— Якщо й так, це була дуже невелика подяка… А тепер — ти чарівник. Але ж у тебе немає напохваті жодного раба? Навіть найменшого бісеняти?

— Ні. Всі мої раби загинули. Крім Бартімеуса. А він нас покинув.

— Він врятував нам життя!

Мендрейк зітхнув:

— Так, — він пильно поглянув на Кіті. — І навряд чи він зробив це заради мене. Але чому… — його очі раптово вирячились. — Зачекай! Ось що в мене є! — Він пошукав у кишені піджака й витяг металевий диск. — Можливо, ти його пам’ятаєш…

Серце Кіті тьохнуло з радощів, але тут-таки налилося тягарем:

— Твоє магічне дзеркало…

— Так. Біс, ув’язнений у ньому, може спостерігати й розмовляти з третіми особами, але не може діяти. Він неспроможний звільнити ні нас, ні інших чарівників… — Мендрейк замовк і серйозно замислився.

— Спостереження теж можуть стати в пригоді… — Кіті не приховувала своїх сумнівів. — За умови, що його словам можна вірити. Адже він раб. Навіщо йому казати правду після того, як із ним так погано поводились?

— Якщо порівняти з більшістю чарівників, я ще досить-таки лагідний і чуйний господар. Я ніколи… — Мендрейк сердито пирхнув. — Сміх та й годі. Ця суперечка нічого нам не дасть. Краще погляньмо, що там роблять демони.

Він підняв диск і провів рукою над його поверхнею. Кіті присунулася ближче — її це, попри все, зацікавило. Полірована мідь ніби взялася брижами, і в ній з’явилося щось кругле, невиразне й далеке, що ніби спливало з-під води. Воно набрякало, наближалось і нарешті перетворилось на миле дитяче личко, скривлене виразом щирого горя.

— Годі вже, господарю! — запхинькала дитина. — Благаю! Не карай мене більше цими жорстокими Шпичаками або Пекельним Жаром! Я зроблю все, що тільки можу, — присягаюсь! Так, я мушу зносити твої суворі покарання, твої люті кари! Хіба є в мене вибір?.. — жалібно схлипнув він насамкінець.

Мендрейк крадькома позирнув на Кіті.

— Он як, — буркнула вона. — Отакий ти лагідний і чуйний господар?

— Ні, ні! Він перебільшує! Він полюбляє драматичні ефекти…

— Бідолашна, безневинна дитина!..

— Не збивайся на манівці! Це підступний, хитрий… та що там казати! Бісе! В сусідній залі ти знайдеш кілька могутніх істот, що вселились у чоловічі й жіночі тіла. Що вони там роблять? Поглянь, тільки не барись там, бо тебе спіймають і засмажать живцем на грилі. Далі — знову-таки в цьому будинку — знайди чарівників з уряду. Живі вони чи мертві? Що з ними сталось? Чи можна з ними зв’язатись? І, нарешті, подивися, що діється на вулицях Вайтголу. Чи не видно десь урядових військ? Це все. Вирушай.

Біс жалісно скрикнув, і диск спорожнів. Кіті докірливо хитнула головою:

— Як ти можеш вважати себе за порядну людину, якщо тримаєш у полоні живу істоту? Це справжнє лицемірство!

Мендрейк насупився: