Брама Птолемея

Він був небіж царя. Народився він дванадцять років тому слабий і кволий, не хотів брати груди й пищав, наче кошеня. Це зіпсувало всю церемонію надання дитині імені: гості хутко порозходились, мовчазні вельможі сумно переглядались. Опівночі його доглядальниця викликала жерця Хатор[24], який оголосив, що хлопчик — на порозі смерті, проте виконав належні обряди й доручив дитину заступництву богині. Ніч минула неспокійно. Благословилось на світ; перші промені сонця пробилися крізь гілля акацій і впали на голівку дитини. Хлопчик припинив пищати й корчитись, мовчки і впевнено взяв груди — і заходився ссати.

Цей порятунок не залишився непоміченим, і дитину негайно присвятили богові сонця — Ра. З віком хлопчик поволі набирався сил. Пильний і розумний, він ніколи не був таким здорованем, як його двоюрідний брат — царський син, старший на вісім років і помітно кремезніший[25]. Царський небіж так і залишався осторонь престолу — і почувався щасливішим у товаристві жерців та жінок, ніж серед засмаглих хлопчаків, які гасали в дворі.

За тих літ цар часто вирушав у воєнні походи, намагаючись захищати кордони від вторгнень бедуїнів. Містом по черзі правили радники, що багатіли з хабарів і портових мит, — і щоразу уважніше прислуховувались до шепоту іноземних агентів, насамперед тих, що прибували з дедалі сильнішого Риму. Царський син, що купався в розкошах свого мармурового палацу, рано віддався розпусті. У вісімнадцять років то вже був опецькуватий губатий юнак, що встиг відростити собі черевце завдяки пияцтву й ненажерливості; його очі палали від параної й страху перед убивцями. Йому кортіло мерщій отримати владу та поки що він животів у тіні свого батька, вишукував серед рідні можливих суперників і чекав смерті старого.

Птолемей, навпаки, тяжів до науки, був стрункий і гарний — радше з грецькими, ніж із єгипетськими рисами обличчя[26]. Він, звичайно, теж міг претендувати на престол, проте за натурою він не був ні воїном, ні державним діячем, — і через те в палаці на нього зазвичай не звертали уваги. Більшу частину дозвілля він проводив в Александрійській бібліотеці, що стояла біля самісінького берега моря, за розмовами зі своїм наставником. Цей наставник — літній жрець із Луксора — чудово знався на іноземних мовах та історії держави. До того ж він був магом. Цими знаннями він щедро ділився зі своїм відданим учнем. Навчання розпочалося непомітно — й так само непомітно скінчилося, і лише пізніше — після випадку з биком — чутки про це просочилися за межі палацу.

* * *

Через два дні, коли ми саме розмовляли, в двері покою мого господаря постукав служник.

— Пробачте, ваша високосте, на вас там чекає жінка.

— Чому саме «на нього»? — поцікавився я. Я був у подобі вченого — якраз на випадок подібного вторгнення.

Птолемей зробив мені знак мовчати:

— Чого вона хоче?

— Полю її чоловіка загрожує сарана, ваша високосте. Вона благає у вас допомоги.

Мій господар насупився:

— Що за дурниці! Що я тут можу зробити?

— Ваша високосте, вона каже, що… — служник завагався: він сам тоді був разом з нами. — Що ви тоді приборкали бика…

— Це вже занадто! Я зайнятий. Не турбуйте мене. Відішли її геть!

— Як вам завгодно. — Служник зітхнув і хотів був уже зачинити двері.

Мій господар засовався:

— А що, вона дуже бідна?

— Дуже бідна, ваша високосте. Чекає тут із самісінького світанку.

Птолемей роздратовано пирхнув:

— Що за дурість! — Він обернувся до мене. — Ходи-но з ним, Рехіте. Поглянь — може, вдасться щось зробити.

Через кілька хвилин я повернувся, помітно розповнілий:

— Сарани вже немає!

— Чудової — він позирнув на свої таблички. — Щось я забув, про що ми розмовляли… Здається, про мінливість Іншого Світу..

— Сподіваюсь, ти розумієш, — мовив я, витончено сідаючи на солом'яний килимок, — що тепер справу завершено. Ти здобув славу. Тепер ти — людина, яка може врятувати від чого завгодно. І відтепер ти ніколи не знатимеш спокою. Те саме трапилося з Соломоном і його мудрістю. Він просто-таки за поріг не міг ступити, щоб йому не підсунули якусь дитину. І, до речі, не завжди з тією самою метою.

Хлопчина хитнув головою:

— Я — вчений, дослідник і нічого більше! Людству допомагатимуть плоди моєї праці, а не моя здібність приборкувати биків чи сарану. І до того ж це все зробив ти, Рехіте. Може, обтрусиш із рота ці крильця?.. Дякую. Отже, спочатку..