Брама Птолемея

— Панно Пайпер! Скажіть, будь ласка, цьому підступному демонові: якщо він наважиться хоча б подумати про зраду, я відішлю його до Бостонських боліт, де не менше десятка джинів щодня зустрічають свою загибель.

— Скажіть йому: хлопче, це мене вже не лякає. Мої захисні чари такі кволі, що я з таким самим успіхом можу зустріти свою загибель, просто вирушивши до крамниці. Тож яка мені різниця, де це станеться?

— Скажіть йому, що він перебільшує власну кволість. Щось це не схоже на Бартімеуса, який знався з царем Соломоном.

— А ще — з Фаустом і Зарбустибалом!

— З Фаустом, Зарбустибалом — і ще бозна з ким… Я не збираюсь перелічувати їх усіх. Отож скажіть йому, панно Пайпер: якщо він з успіхом виконає це завдання, я погоджусь тимчасово відпустити його, щоб він мав змогу відновити свої сили. Нічого більшого я пообіцяти не можу.

Я зневажливо пирхнув:

— Скажіть йому, що я прийму цю пропозицію лише в тому разі, якщо це завдання — просте, коротке й безпечне.

— Скажіть йому… Заради Бога, просто поясніть йому завдання й квит!

Чарівник згріб папери докупи, рипнув своїм шкіряним кріслом — і знов узявся до роботи. Панна Пайпер нарешті припинила крутити головою — досі вона тільки те й робила, переводячи погляд то на мене, то на Мендрейка, наче перелякана сова.

— Гаразд уже, кажіть, — погодився я.

Дівчину, здається, трохи образив мій зухвалий голос, та мені було не до церемоній. Знову Мендрейк обійшовся зі мною зневажливо й насмішкувато! Знову він не звернув уваги на мої погрози та благання. Мабуть, уже тисячний раз я заприсягся помститись. Може, й справді вирушити до Америки, спробувати щастя в битвах? Раніше я зазвичай виживав у таких халепах. Та лише не тепер, коли я такий кволий… Ні, спершу мені треба відновити сили — а для цього доведеться погодитись на його "останнє" доручення. Я похмуро чекав. Мені було чути, як на іншому кінці зали Мендрейкове перо записує на папері нові побрехеньки.

Панна Пайпер полегшено зітхнула, побачивши, що сутичка скінчилася.

— Гаразд, — сказала вона, лагідно всміхаючись. — Я певна, що це завдання тобі видасться дуже простим, Бартімеусе. Ми хочемо, щоб ти встановив спостереження за дрібним чарівником на ім’я Клайв Дженкінс — і стежив за кожним його порухом. Зроби це так, щоб тебе було не видно й не чутно. Цей Дженкінс бере участь в антиурядовій змові — і причетний до вбивства. Крім того, нам відомо, що він працює на вченого-втікача Гопкінса.

Це вже дещо зацікавило мене. Ми загубили його слід уже кілька років тому! Проте я й далі, за звичаєм Кіті, дивився спідлоба:

— А цей Дженкінс дуже могутній?

Дівчина насупилась:

— Я так не думаю.

Мій господар пирхнув, підвівши голову:

— Дженкінс? Анітрохи.

— Він працює в Міністерстві внутрішніх справ, — провадила панна Пайпер. — Має другий рівень. Йому служить біс на ім’я Траклет. Ми знаємо, що він намагався залучити до змови й інших дрібних чарівників — незрозуміло, чому. Він напевно пов’язаний із Клемом Гопкінсом.

— Це найголовніше, — втрутився Мендрейк. — Знайди Гопкінса. Ні в якому разі не нападай на нього: ми знаємо, Бартімеусе, що ти кволий, як мишеня. Просто з’ясуй, де він. І дізнайся, що в нього на думці. Якщо в тебе все вийде, я… Хай йому біс! — У нього на столі задзеленчав телефон. Мендрейк підняв слухавку: — Алло? О, Мейкпісе, привіт! — Він закотив очі до стелі. — Так, так, я залюбки заїхав би… залюбки, але зараз не можу. Я скоро вирушаю на Раду — насправді вже запізнююсь… А що сталося? О-о, дуже таємнича річ! Можливо, пізніше… Гаразд, гаразд, я спробую. До зустрічі! — він кинув слухавку. — Мені пора, Пайпер. Історію про облогу Бостона я допишу ввечері. Потім пришлю її вам з бісом — добре? Саме встигнемо надрукувати її у вечірніх новинах… — він уже стояв і пакував папери до портфеля. — Що ти ще хочеш запитати, Бартімеусе? Тільки без відмов та скарг — на них мені бракує часу.

Моя копія Кіті заскреготала зубами:

— А як щодо підтримки? Якщо я доберуся до цього Гопкінса, навряд чи його охоронятиме лише один біс!

— Він — звичайний учений, Бартімеусе. Та навіть якщо в нього є потужний захист ми не вимагаємо, щоб ти перевіряв його на міцність. Я зможу негайно вислати Кормокодрана та інших, щоб вони розібралися з ним, а панна Фаррар триматиме напоготові загін поліції. Просто повідом мене, коли матимеш інформацію. Я залишу для тебе відкритий доступ: можеш з’явитися до мене будь-коли, тільки-но в тебе все буде готово.

— А де тебе шукати?

— Сьогодні вдень — у Вестмінстері, ввечері — в садибі Деверо в Ричмонді. Уночі — в мене вдома.

Він нарешті застебнув свій портфель — і вже збирався йти.

— А де зараз шукати Дженкінса?

— У Міністерстві внутрішніх справ. Вайтгол, 16. Контора десь у глибині будинку. Такий собі дрібненький, рудий чоловічок… Що в тебе ще на думці?

— Тобі цього краще не чути!

— Напевно… І останнє, Бартімеусе, — додав він. — Я звичайно, дав слово відпустити тебе, але це станеться швидше, якщо я більше не бачитиму тебе в цій подобі. — Він поглянув просто на мене — чи не вперше за нинішній день. — Подумай про це!